Ірка Хортиця — надніпрянська відьма
- Автор: Волинська Ілона, Кощеєв Кирило
- Серия: Ірка Хортиця #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Видавництво «Ранок»
- ISBN: 978-966-08-1693-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма». Краткое содержание книги:
Одна справа — насміхатися з подруги, яка так хоче стати відьмою, і зовсім інша — рятувати її від суперниць, які прагнуть відібрати відьмин дар разом із життям.
Чи зможе пройти всі випробування звичайнісінька дванадцятирічна дівчинка — яка випадково дізналася про власну чаклунську силу — Ірка Хортиця? Адже справжнє життя відрізняється від чарівних книжкових казок й у ньому насправді існують і страшні перевертні, і люті песиголовці, і мерці, що постали з могил, і домові, і русалки, і… могутні відьми!
— Ну, дещо я все-таки підслухала. Вони вирішили будь-що покінчити з Іващенком. Убити його на відстані в Ради не вистачить снаги, тому вона хоче ризикнути й перевтілитися. Уб’є його не у своїй подобі: задушить клубком або загризе собакою. Або обернеться ще на щось смертельне. Правда, де й коли — я не знаю!
— Де й коли, я тобі сама скажу, — посміхнулась Тетянка. — Ти ж чула: у неділю в Іващенка має бути нарада з приводу Аристарха. Там вона й спробує його прикінчити.
Усі втрьох глибоко замислилися.
— Обернеться на клубок… — промимрив Богдан. — І як же це вона обертається?
— Дуже просто, — неуважно відповіла Тетянка. — Я читала. Для цього відьмам потрібне ликове кружало. Вони вдягають його на себе й тоді можуть перевтілюватися.
— А що таке ликове кружало? — поцікавився Богдан.
Та Тетянка не відповіла. Вона завмерла зі скляними очима й нерухомо дивилася просто перед себе.
— Агов, ти чого? — запитав Богдан і помахав розчепіреною долонею в Тетянки перед очима.
Дівча ожило.
— Я придумала! — закричала вона, хапаючи Ірку за руку. — Я знаю, як нам упоратися з Радою! А заодно й Іващенка врятуємо! Треба примусити її набрати вигляду чогось сумирного, безпечного для людей! — Тетянка затнулася. — Але спершу я подивлюся в словнику, що таке лико. А то раптом воно… агресивне.
Розділ 23
Знайти й знешкодити відьму
Бізнесмен Іващенко, акуратно об’їхавши темний «Мерседес», ледве протиснувся у вузький захаращений машинами провулок. Не завадило б знак поставити «Тільки для службовців», а то паркуються тут різні.
— А це що таке? — суворо спитав Іващенко, вилазячи з «Джипа» біля чорного входу до будинку власної корпорації.
Звичка з’являтися в офісі з чорного ходу в бізнесмена виникла дуже давно, і він ніколи їй не зраджував. По-перше, журналісти не чіплятимуться, а головне — можна зненацька заскочити підлеглих. Подивитися, чим вони там займаються, коли відсутнє начальство. Ось, приміром, і зараз він з’явиться як сніг на голову й зітре тюхтіїв на порох! Почне з прибиральниць: додумалися, виставили біля дверей солідного офісу цеберки з водою! А цей недоумок, який примудрився загубити на вулиці папку корпоративної документації…
Продовжуючи тихо лаяти своїх лобуряк-співробітників, Іващенко нахилився за фірмовою папкою, що валялася біля входу компанії. Такою пухкенькою, щільно набитою важливими комерційними паперами.
Він узяв папку за краєчок і застиг — вона здалася на диво важкою. Як бетонна плита. А потім узагалі почала змінюватися.
Несподівано нитки голубої вовни кинулися йому в обличчя. У руках в Іващенка опинився величезний вовняний клубок. Іващенко спробував жбурнути його геть, але нитки мертвою хваткою вчепилися бізнесменові в зап’ястки, потім потяглися до горла й стисли шию. Йому перехопило подих, перед очима попливли барвисті кола. Вовняний нашийник затягався все дужче й дужче, невблаганно вичавлюючи з молодого здорового чолов’яги життя…
Аж раптом біля його лиця спалахнув вогонь! Це кінець, — промайнула безнадійна думка, але раптом нашийник послабшав. Нитки ковзнули з горла, а Іващенко впав на тротуар, судорожно ковтаючи ротом просякнуте бензиновими випарами повітря. Найсолодше повітря на світі.
— Ах ти ж капосне дівча! — заверещав жіночий голос.
Іващенко підвів голову, в якій аж гуло. Над ним, збиваючи язики полум’я з блакитної блузи, підстрибувала й люто лаялася бабега, яку він уже десь бачив. Так-так, вона, здається, теж причетна до наїзду на їхню компанію! Свою лайку жінка адресувала кудись нагору.
Іващенко підвів голову й зрозумів: у нього галюцинації.
Над тіткою, міцно стиснувши ногами старовинний рогач, у повітрі висіло смагляве чорноволосе дівча років дванадцяти. У руках дівчисько тримало газетний згорток. Інший згорток саме догорав біля ніг бабеги.
— Здрастуйте, Радо Сергіївно, — звісившись із рогача, чемно привіталось дівча. — Що ж це ви в моєї бабусі курку поцупили? Несолідно якось. Повернути б треба.
— Курку? Ах ти ж нахабна тварюко! Та я тебе зараз… — знову заверещала бабега. — Ярчуків сюди! Натравлюй! Розірвати!
Дверцята темного «Мерседеса» прочинилися, і на вулицю виліз той самий кретин, який намагався відібрати в Іващенка його компанію.
Через плече в нього було перекинуте білясте кружало, сплетене з лика. Правильно-правильно, незабаром він тільки те й робитиме, що продаватиме на базарі екологічно чисті рослинні мочалки! Щоправда, сам Іващенко цього вже не побачить. Він буде сидіти в тихій затишній божевільні. Там його швидко відучать бачити летючих дівчат і сліпих більмастих псів, які вистрибують із «Мерседесів»!