Таємниця Жовтої кімнати
- Автор: Леру Гастон
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: Журнал "Всесвіт", 1996, № 4-7
- Переводчик: Катерина Квітницька-Рижова
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Таємниця Жовтої кімнати». Краткое содержание книги:
Серед паперів, що їх передав мені юний репортер по завершенні справи, був записник, у якому я знайшов детальний звіт про «явище зникнення матеріальної сутності злочинця» і запис тих міркувань, які з’явилися з цього приводу. Гадаю, краще запропонувати вам цей звіт, аніж продовжувати виклад нашої з ним бесіди, бо в такій справі можна припуститися помилки.
РОЗДІЛ XV
Пастка
Із записника Жозефа Рультабія
«Минулої ночі, тобто в ніч з 29 на 30 жовтня, — пише Жозеф Рультабій, — я прокинувся близько першої години. Нічниці чи якийсь шум знадвору? З глибини парку почувся зловісний крик Божої Тварючки. Я підвівся й відчинив вікно: холодний вітер, сльота, безпросвітна темрява, тиша. Я зачинив вікно. І знову нічну тишу прорізав химерний лемент. Я поквапливо натяг штани й накинув піджак. Надворі така негода — господар собаку не вижене з хати. То хто ж тоді так близько від замку нявчить, наче кіт матінки Навколішниці? Я схопив масивного кийка — єдину мою зброю — й тихенько відчинив двері.
Ось я вже в галереї. Лампа з рефлектором яскраво її освітлює. Язичок полум’я мигтить, мов од протягу. Я відчуваю, що звідкись дме. Повертаюсь назад. За моєю спиною відчинене вікно, те вікно, що виходить, як і двері наших з Фредеріком Ларсаном кімнат, до наріжної галереї, — я її так називатиму, щоб відрізняти її від прямої галереї, куди виходять апартаменти панни Станжерсон. Ці дві галереї сходяться під прямим кутом. Хто ж одчинив вікно? Підходжу до вікна, визираю. Під цим вікном, на відстані близько метра, виступає тераска, що служить дахом невеличкій кімнаті, прибудованій до першого поверху. В разі потреби можна вистрибнути з вікна на терасу, а звідти вже — до майдану перед центральним входом замку. Той, хто обрав цей шлях, з усього видно, не мав ключа до вхідних дверей. Але що спонукає думати про таку нічну «зарядку»? Оце відчинене вікно? А якщо то лише недбалість обслуги?
Я защіпаю віконниці, кепкуючи з себе і з тої легкості, з якою створюю драми навколо відчиненого вікна. І знову в темряві лунає крик Божої Тварючки. Потому западає тиша, дощ більше не періщить у вікно. Замок спить. З надзвичайною обережністю я ступаю килимом, що застеляє галерею. Діставшись до повороту в пряму галерею, я обережно визираю з-за рогу. В цій галереї, теж добре освітленій лампою з рефлертором, чудово видно три фотелі та кілька розвішаних по стінах картин.
Що я тут роблю? Ніколи ще замок не був оповитий таким спокоєм. Усе відпочиває. Який інстинкт штовхає мене до спальні Матильди Станжерсон? Звідки в душі моїй лунає цей голос: «Дійди до кімнати панни Станжерсон!»
Я дивлюся собі під ноги й бачу: йду слід у слід за кимось, хто до мене тут уже пройшов у напрямку тієї спальні! Так, на килимі чиїсь ноги нанесли багнюки знадвору, а я ступаю точнісінько по слідах! Жахливо! Впізнаю «елегантні» сліди, сліди вбивці! Отож він прийшов сюди цієї непогідної ночі! Якщо з вікна галереї можна спуститися через терасу внизу, то таким шляхом можна й піднятись.
Злочинець тут, у замку, адже сліди ведуть лише в один бік. Він уліз у це відчинене вікно в кінці наріжної галереї, пройшов повз кімнату Фредеріка Ларсана, повз мою кімнату, повернув праворуч, у пряму галерею, і зайшов до кімнати панни Станжерсон.
Я стою під дверима її апартаментів, під дверима передпокою. Двері прочинені, я безгучно штовхаю їх. Тепер я в передпокої, там, під дверима самої спальні, бачу смужку світла. Дослухаюсь. Анішелесь! Жодного звуку, навіть подиху не чути. Ох, якби знаття, що відбувається за цими дверима в цілковитій тиші. Досить поглянути на замкову шпарину, щоб зрозуміти: двері замкнені зсередини, а ключ стирчить у замку. І подумати лишень, що злочинець, можливо, там! Напевне там! Невже він і цього разу втече? Все залежить од мене! Головне — зберігати холоднокровність і не схибити ні в чому! Необхідно зазирнути в цю кімнату! Якщо я ввійду через вітальню Матильди Станжерсон, то доведеться проминути ще й будуар, а вбивця у цей час утече дверима, перед якими я оце стою…