Таємниця Жовтої кімнати

— А Фредерік Ларсан зараз у себе в кімнаті? — запитав я, кивнувши на стіну.

— Ні, його немає. Вранці поїхав до Парижа: як і раніше, стежить за Робером Дарзаком! Дарзак також уранці поїхав до Парижа. Усе це може погано скінчитися! Передбачаю, не пізніше як за тиждень пана Дарзака заарештують. Найгірше полягає в тому, що проти бідолахи ополчилося геть усе: події, люди, речі… Й години не проходить без того, щоб проти Робера Дарзака не виникло нового обвинувачення… Слідчого це приголомшує й засліплює. Втім, я його розумію: авжеж, є від чого осліпнути…

— Але Фредерік Ларсан, здається, не новачок…

— Я гадав, він набагато сильніший, — із зневажливою гримасою проказав Рультабій. — Звісна річ, Фред людина непересічна. Я навіть дуже захоплювався ним, поки познайомився з його методами роботи. А вони виявилися жалюгідними… Він зажив репутації завдяки спритності, а от філософського підходу йому бракує, а вбогість його математичних концепцій взагалі не витримує ніякої критики…

Я дивився на Рультабія й не міг стримати посмішки: цей вісімнадцятирічний юнак давав малоприємну оцінку п’ятдесятирічному чоловікові, який зажив слави найпроникливішого детектива Європи… © http://kompas.co.ua

— Ось ви посміхаєтеся, — помітив Рультабій, — а даремно!.. Присягаюсь вам, що я його пошию в дурні… І гучна це буде справа! Але треба поспішати, поки що він має наді мною колосальну фору. Перевагою цією Фред завдячує Роберові Дарзаку, а сьогодні ввечері пан Дарзак напевне йому допоможе… Самі подумайте: щоразу, коли злочинець навідується до замку, Робер Дарзак за дивним збігом обставин відсутній і до того ж відмовляється щось пояснити — це якась лиха година!

— Щоразу, коли злочинець навідується до замку!.. — вигукнув я. — То він, виходить, повертався?!

— Так, преславної ночі, коли сталася та незвичайна подія…

Отже, я зараз дізнаюся про цю дивну подію, на яку уже півгодини натякає Рультабій, так нічого до ладу не пояснивши. Але я виховав у себе звичку ніколи не квапити Рультабія… Зазвичай він починав розповідати, коли йому заманеться. І переважно коли бачив у цьому користь. Причому робив це не заради того, аби вдовольнити мою збуджену цікавість, а скорше, бажаючи зробити висновки для себе, виклавши докладно подію, яка його цікавила.

Ось і цього разу він уривчастими фразами повідомив мені речі, від яких я мало не зомлів, бо, правду кажучи, явище такої маловивченої науки, як, приміром, гіпнотизм, не менш таємниче, ніж зникнення злочинця саме в той момент, коли його тримають учотирьох. Я згадав про гіпнотизм, але міг би з таким самим успіхом навести приклад з електричним струмом, природа якого нам була невідома й закони якого ми так мало знаємо, а все тому, що на той час ключ до цієї справи можна було шукати хіба що в невідомому й збагнути її можна лише за допомогою незбагненного, того, що лежить за межами відомих нам законів природи. А проте, якби мав розум такий, як Рультабій, я б так само дав природне пояснення всім подіям, бо найцікавіше в усіх таємницях замку Гландьє — це, безперечно, та природність, з якою Рультабій усе пояснив. Але хто б міг тоді похвалитися, та й нині також, що має розум Рультабія? Його опуклі лобні долі були оригінальні й асиметричні, рівних ним я зроду не зустрічав, хіба щось подібне, але набагато менш виразне у Фредеріка Ларсана — треба було добре придивлятися, щоб угадати їхню наявність на чолі славетного поліцая. Тоді як долі Рультабія впадали у вічі — даруйте мені такий сильний вислів.