Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
— Гаразд. Я страшенно розлютився — через те, що він «жбурнув» вісімдесят тисяч доларів просто мені в обличчя, і через те, що він отак легко вислизнув із тенет свого шлюбу, навіть не обговоривши це зі мною. Він знав, яким був мій внесок у цей учинок. І навіть не зателефонував мені! Маю сказати, що Джастін постійно телефонував мені з приводу всіляких нісенітниць. А ще мене розлютило те, що він приховував від мене цю нову жінку. Мене розсердив той факт, що вона, як і будь-яка інша, змогла поманити його до себе пальчиком чи стиснути його прутня своєю маленькою дірочкою — і все, він зробив те, чого я не зміг змусити його зробити за чотири роки!
— А що ви відчуваєте з приводу того, що він таки пішов від своєї дружини?
— Йому це вдалося! І це добре. Байдуже, як він це зробив, — це чудово. Та все одно він учинив неправильно. Чому, чорт забирай, він не зробив це як слід? Маршале, це безумство — це примітивно, просто-таки первісний процес! Мені аж неприємно про це говорити.
Маршал нахилився до нього і накрив його долоню своєю — для нього то був нехарактерний жест.
— Довіртеся мені, Ернесте. Я знаю: це непросто, але ви молодець. Не зупиняйтеся.
Ернест відчув піднесення. Було цікаво спостерігати за дивовижним парадоксом психотерапії і супервізії: що більше говориш про неправильні, ганебні, похмурі й гидкі речі, то більшу винагороду отримуєш! Однак потік асоціацій уповільнився.
— Гм, я маю поміркувати. Мені була огидна думка про те, що всі дії Джастіна підпорядковувалися його прутню. Я чекав від нього більшого — сподівався, що він покине свого «дракона» правильно. А його дружина Керол… о, як же вона мене дратує!
— А тепер кілька вільних асоціацій щодо неї — вистачить однієї-двох хвилин, — мовив Маршал. Його обнадійливі «одна-дві хвилини» були своєрідною поступкою в бік супервізії, а не частиною терапевтичної угоди. Чітко окреслений, короткий проміжок часу вибудовував певні межі довкола саморозкриття Ернеста, і той мав би почуватися в безпеці.
— Керол? Погана жінка… Горгона Медуза… Егоїстична, повсякчас на межі… Злюща… гострі зуби, очі-щілинки… просто-таки втілення зла… найгірша з усіх жінок, яких я будь-коли зустрічав…
— То ви таки з нею зустрічалися?
— Це найогидніша з усіх жінок, яких я не зустрічав. Я знаю її виключно зі слів Джастіна. Та після кількасот годин нашої спільної роботи я її добре знаю.
— Про що саме йшлося, коли ви сказали, що Джастін пішов від дружини неправильно? Як це треба було зробити?
Ернест скривився. Він визирнув у вікно, уникаючи погляду Маршала.
— Гм, я можу сказати, що означає «неправильно». Неправильно стрибати з ліжка однієї жінки до ліжка іншої. Що ще… Якби я міг чогось хотіти від Джастіна, що б це могло б бути? Щоб він хоча б раз, однісінький раз, повівся як справжній зрілий чоловік! І щоб пішов від Керол як чоловік. Щоб усвідомив, що свого часу зробив неправильний вибір, що не можна марнувати єдине і неповторне життя, що треба просто піти — і зазирнути в очі власній самотності, усвідомити, хто ти є як людина, як дорослий, як окрема жива істота. Його ж учинок жалюгідний: Джастін начхав на відповідальність, занурився у транс, збожеволів від кохання до симпатичного личка — «янгола, подарованого небесами». Навіть якщо це піде йому на користь, жодного зростання не буде, він не зробить висновків із цієї ситуації — ні, не зробить! Оце й усе, Маршале! Погано! І я цим не пишаюся. Але якщо вам хотілося «примітиву» — то ось він! І його чимало — це очевидно. Я й сам майже все розумію.
Ернест зітхнув і виснажено відкинувся на спинку крісла, чекаючи на відповідь Маршала.
— Знаєте, є думка, що мета психотерапії полягає в тому, щоб стати власним батьком і матір’ю. Гадаю, про супервізію можна сказати те саме. Ваша мета — стати власним супервізором. А тому… спробуймо розглянути те, як ви бачите самого себе.
Перш ніж зазирнути у свій внутрішній світ, Ернест поглянув на Маршала. «Стати власним батьком і матір’ю, стати власним супервізором — чорт забирай, та він просто ас!» — подумав він.
— Гаразд. Найбільш очевидною є глибина моїх відчуттів. Безперечно, я надто цим переймаюся, не кажучи вже про безглузде відчуття люті. Я почуваюся так, ніби втрачаю те, що мені належить. Як він наважується робити якийсь крок, попередньо не порадившись зі мною?
— Точно! — Маршал енергійно закивав. — А тепер спробуйте зіставити вашу злість із бажанням зменшити його залежність і кількість ваших сеансів.