Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
— Саме так. Ми вже давно про нього не говорили. Ви, мабуть, пам’ятаєте, що протягом кількох місяців ми особливо ретельно стежили за перебігом його лікування.
— Я не знав, що ви досі з ним працюєте. Чесно кажучи, я забув, чому ми припинили розглядати його випадок на супервізії.
— Якщо відверто, справжня причина полягала в тому, що він став для мене нецікавим. Було зрозуміло, що далі він не рухатиметься. То вже була не терапія, а щось на кшталт стримувального заходу. Утім, попри це, він і досі приходить до мене тричі на тиждень.
— Стримування тричі на тиждень? Це досить-таки інтенсивно.
Маршал відкинувся на спинку крісла й підняв очі на стелю — він завжди так робив, коли уважно слухав свого співрозмовника.
— Ну от, мене це теж турбує. Але я вирішив поговорити з вами про нього не з цієї причини, хоча було б добре, якби ми розглянули і це питання. Скидається на те, що я ніяк не можу зменшити кількість наших сеансів, а це тричі на тиждень плюс один-два телефонні дзвінки!
— Ернесте, до вас є черга?
— Невелика. Власне, тільки один пацієнт, а що?
Ернест чудово знав, до чого хилить Маршал, і захоплювався тим, як той озвучує непрості запитання із неабиякою впевненістю. Чорт забирай, та він міцний горішок!
— Я хочу сказати, що більшість психотерапевтів настільки бояться «вікон» у робочому графіку, що несвідомо розвивають у своїх пацієнтів залежність від сеансів.
— Це точно не про мене, і я неодноразово говорив із Джастіном про необхідність зменшити кількість сеансів. Якби я тримав пацієнта біля себе виключно заради свого гаманця, то навряд чи міг би похизуватися спокійним сном.
Маршал злегка кивнув, ніби ця відповідь його задовольнила — принаймні тут і тепер.
— Кілька хвилин тому ви сказали: було зрозуміло, що далі він не рухатиметься. Минулий час. Невже сталося те, що змусило вас змінити свою думку з цього приводу?
Маршал був чудовим слухачем — суцільна увага. Ернест із захватом поглянув на нього: біляве волосся, пильні темні очі, шкіра без жодної плямочки, тіло, мов у чоловіка, який скинув із плечей добрих двадцять років. Фізична оболонка Маршала була подібна до його особистості: ані краплі жиру, нічого зайвого, суцільні м’язи. Колись він був захисником у команді університету Рочестера. Рукави піджака щільно облягали його потужні біцепси та передпліччя, вкриті ластовинням, — скеля! Він скидався на скелю і в професійному житті: нічого зайвого, жодних сумнівів, завжди впевнений, завжди крокує в правильному напрямку. Деякі інші викладачі-аналітики теж мали ауру впевненості, народженої з ортодоксальності й віри, однак ніхто не був подібний до Маршала, ніхто не говорив із такою обізнаністю та гнучким авторитетом. Упевненість Маршала походила з іншого джерела, зі своєрідної впевненості тіла й розуму, що відкидала всі сумніви й незмінно дарувала йому миттєве й проникливе усвідомлення важливих питань. Вони познайомилися десять років тому, коли Ернест слухав лекцію Маршала на тему аналітичної психотерапії, і з того часу Маршал залишався для нього еталоном.
— Ви маєте рацію. Щоб увести вас у курс справи, треба повернутися трохи назад, — мовив Ернест. — Ви, мабуть, пам’ятаєте, що з самого початку Джастін недвозначно просив моєї допомоги: він хотів піти від дружини. Тоді вам здалося, що я надто цим переймаюся, що розлучення Джастіна перетворилося на мою місію, що я взявся до лінчування. Саме тоді ви сказали, що я «терапевтично нестриманий», пригадуєте?
Звісно, Маршал це пам’ятав. Він усміхнувся й кивнув.
— Що ж, ви мали рацію. Мої зусилля були спрямовані не в тому напрямку. Що б я не робив, намагаючись допомогти йому покинути дружину, — все було марно. Щоразу, коли він нібито був готовий зробити цей крок, щоразу, коли його дружина казала, що, можливо, їм варто подумати про розлучення, Джастіна охоплювала паніка. Кілька разів я навіть думав про те, щоб його шпиталізувати.
— А його дружина? — Маршал дістав чистий аркуш паперу й почав робити нотатки. — Ернесте, я перепрошую, що не маю при собі старих записів.
— А що дружина? — перепитав Ернест.
— Ви коли-небудь зустрічалися з ними обома? Яка вона? Вона теж ходила на терапію?
— Ніколи її не бачив! Навіть не знаю, як вона виглядає, хоча уявляю її як демона. Вона не захотіла зі мною знайомитися, сказала, що патологію має Джастін, а не вона. І не погоджувалася на індивідуальну психотерапію — гадаю, з тієї самої причини. Хоча ні… там було ще щось… Пригадую, Джастін казав, що вона ненавидить мозкоправів — у молодості ходила до двох чи трьох, і кожен із них зрештою схиляв її до сексу чи принаймні намагався схилити. Як ви знаєте, я працював із кількома пацієнтами, які постраждали від насильства, і, як ніхто інший, відчуваю неабияке обурення, коли чую про таку безсоромну зраду. Утім, якщо це трапилося двічі або тричі з тією самою жінкою… Навіть не знаю, може, варто поміркувати і про її несвідомі мотиви?