Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
— І що трапилося далі?
— Джастін її вразив. Вона здалася й запросила до себе сестру, щоб та побула з нею, поки Джастін із дітьми будуть у поході. А тоді… ми неначе потрапили в зону сутінків… почало коїтися щось дивне. Джастін, засліплений власним тріумфом, почав хвилюватися з приводу того, що він має не досить добру фізичну форму для такої авантюри. Поза сумнівом, спершу слід було позбутися зайвої ваги, тож він поставив собі за мету скинути двадцять фунтів, а тоді зміцнити спину. Тож він узявся до фізичних навантажень — переважно піднімався сходами на сороковий поверх до свого офісу та спускався вниз. Під час одного з таких підйомів Джастінові стало важко дихати — і йому довелося пройти повне медичне обстеження.
— Результати якого були не надто втішними, — докинув Маршал. — Не пам’ятаю, щоб ви вже розповідали мені цю історію, але, гадаю, я можу розказати, що ж трапилося потім. Ваш пацієнт почав страшенно хвилюватися через цей похід, він не міг скинути зайву вагу і не мав жодного сумніву, що його спина не витримає — і він не зможе подбати про своїх дітей. Урешті-решт у нього розвинулися повноцінні панічні атаки, і він викинув цю ідею з голови. Уся родина вирушила до готелю «Авані», і всі, як один, дивувалися: як той ідіот-мозкоправ узагалі міг підкинути таку божевільну ідею?
— То був готель «Діснейленд».
— Ернесте, ця історія стара, як білий світ. І ця помилка теж стара-старезна! Будьте певні, що зустрінетеся з таким сценарієм, якщо переплутаєте симптоми сімейної системи із симптомами індивіда. То саме тоді ви й вирішили скласти зброю?
Ернест кивнув.
— Отоді я й переключився на стримування. Я вирішив, що він назавжди застряг у терапії, у своєму шлюбі й житті. І саме тоді я припинив розповідати про нього на супервізії.
— А тепер з’явилося дещо нове, і то важливе, чи не так?
— Так. Учора він прийшов до мене і, ніби нічого й не сталося, повідомив, що пішов від Керол й оселився з жінкою, яка значно молодша за нього. Він майже нічого мені про неї не розповідав. Ми зустрічалися тричі на тиждень, а він забував, що мав би про неї розповідати!
— А оце цікаво. І що було далі?
— То була жахлива година. Ми ніби перебували на різних хвилях — і практично весь час я відчував сильне роздратування.
— Ернесте, ви можете стисло розповісти про той сеанс?
Ернест пригадав основні події тієї зустрічі, і Маршал відразу перейшов до контрперенесення — емоційної реакції психотерапевта на пацієнта.
— Ернесте, пропоную передусім зосередитися на вашому роздратуванні, що його спричинив Джастін. Спробуйте пережити цей сеанс знову. Що ви відчуваєте, коли пацієнт повідомляє вам, що пішов від дружини? Просто висловлюйте вільні асоціації впродовж хвилини. Не намагайтеся бути раціональним — просто розслабтеся!
Ернест зважився на перший крок.
— Ну… скидалося на те, що він перекреслює, ба навіть висміює всі роки нашої співпраці. Я стільки років працював із цим чоловіком, докладав усіх можливих зусиль — я надривався! Увесь цей час він був ярмом на моїй шиї… Маршале, я кажу як є.
— Продовжуйте. Так і має бути — кажіть усе, що спадає на думку.
Ернест спробував проаналізувати свої відчуття. Їх було чимало, але якими він наважиться поділитися з Маршалом? Адже той не був його психотерапевтом. А він хотів, щоб Маршал поважав його як колегу — для вступу до Інституту психоаналізу йому потрібні його рекомендації, підтримка. І водночас він хотів, щоб супервізія залишилася супервізією.