Горить свіча

— Пробач, брате, що запізнився. Важливі діла затримали мене, — сказав, обнімаючи князя. — Їх завжди у правителів — хоч відбавляй! Сам знаєш… А тим часом — прошу до замку!

В невеликій кімнаті з високою склепінчастою стелею і двома високими вузькими вікнами уже був накритий стіл — для трьох осіб — для короля, князя і княжича. Товмач, молодий чорнявий русин з Підкарпатської Русі, сидів збоку і пильно пантрував за кожним порухом короля.

Меткий мовчазний чашник наповнив келихи вином і нечутно вийшов з кімнати.

— За твій приїзд, брате, — підняв свого келиха король. — За твоє здоров'я, за здоров'я твого сина Ростислава і всієї родини!

Князь чекав, що король скаже “мого майбутнього зятя”, та він обмежився сухими словами “твого сина Ростислава”. Це неприємно вразило Михайла Всеволодовича. Коли випили й трохи закусили, він відразу ж пішов навпростець:

— Брате, я приїхав сюди здалеку, з самого Києва, щоб просити у тебе для сина Ростислава руки твоєї доньки Анки та військової допомоги проти Батия. Не приховаю, що далеко по світу рознеслася слава про незрівнянну красу королівни, її розум та дівочу цнотливість, а про твою військову силу начуваний кожен на Русі.

— Дякую, брате, за добрі слова, — відповів Бела. — Шкода, що королева і моя донька Анна зараз відсутні і не можуть їх чути, а то б вони дуже втішилися ними. Однак я їм передам їх, щоб вони знали, як високо шанують у світі угорську королівну, їм буде приємно це знати.

— Гаразд, брате. Тепер ми хотіли б почути твою відповідь. — Відчуваючи внутрішнім чуттям нещирість короля, князь Михайло вирішив не церемонитися і піти напролом. — Що ти нам скажеш? Чи буде твоя згода на шлюб княжича Ростислава з королівною Анною?

Бела випростався, примружився, ніби збирався з думками, а потім тихо сказав:

— Княже, ти знаєш, що я прийняв у мою землю хана Котяна з ордою, мого дядька по матері?

— Знаю.

— Але ти не знаєш, якого лиха накликав я цим самим на себе і на свій народ. Батий вимагає, щоб я вигнав половців геть…

— При чому тут хан Котян, брате? Я питаю про королівну Анну.

— Е-е, зв'язок тут прямий… Ось і ти приїхав не так по мою дочку, як шукати союзу проти Батия… Я це знаю… Та щоб ти зрозумів, послухай, що пише клятий язичник. — Король щось шепнув товмачеві — той подав червону теку, що лежала на високій конторці біля вікна. Король вийняв з неї два пергаментні аркуші і один з них, розправивши, притиснув лівою рукою. — Ось той лист, написаний язичницькими літерами татарською мовою. Брат Ордену проповідників Юліан ходив у Велику Угорщину[51] і, повертаючись назад через землю Суздальську, одержав його від князя суздальського, а той відібрав його від ханських послів, що їхали до мене. Отож послухай, що пише Батий: “Я, хан, посол Царя Небесного, якому він дав владу над землею підносити тих, хто підкоряється мені, і придушувати тих, хто противиться мені, дивуюся тобі, королю угорський. Хоча я в тридцяте посилаю до тебе послів, ти чомусь ні одного з них не повернув до мене назад, та й своїх послів ані листів не шлеш. Знаю, що ти король багатий і могутній, і що много у тебе воїнів, і один ти правиш великим королівством. Тому-то тобі важко по добрій волі мені підкоритися. А це було б краще і корисніше для тебе, коли б ти підкорився мені добровільно. Дізнався я зверх того, що рабів моїх, куманів, ти тримаєш під своїм захистом. Я наказую тобі надалі не тримати їх у себе, щоб через них я не став проти тебе. Куманам легше тікати, ніж тобі, оскільки вони, кочуючи в шатрах, можливо, і в змозі тікати. Ти ж, живучи в будинках, маєш замки і міста: як же тобі уникнути руки моєї?”