Крутая плюс, або Терористка-2
- Автор: Меднікова Марина
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-169-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Крутая плюс, або Терористка-2». Краткое содержание книги:
— Ні хвилини, ні півхвилини. Лише в разі, якщо вона припинить убивати людей в Іраку, — відрізала Маріванна.
Алан сполотнів.
— То ви про це казали королеві?
— Саме.
— Слава Богові, що тут ніхто не знає української!
— Тоді я згодна на інтерв’ю, нехай хтось із нашого посольства перекладе, — спалахнула Маріванна.
— Зараз, зараз, не хвилюйтеся, все буде о’кей.
Маріванна летіла додому рейсом Українських авіаліній. Алан подумки палко дякував англійському Богові, який не посприяв вивченню української мови в Об’єднаному Королівстві. Усміхнена, мов ненаша, стюардеса подала на його прохання стосик уранішніх англійських газет. На чільних сторінках, звісно, переможна баталія в Іраку, а на інших — Маріванна з Єлизаветою.
Маріванна в очіпку, королева — в капелюшку.
— Поважні гості надсилають полишеним господарям телеграму з борту літака, — порушила мовчанку Маріванна, відклавши газети. — Чи не можемо й ми вчинити так само?
Алан завмер.
— Ви хочете подякувати Її Величності за прийняття?
Маріванна з жалем подивилася на хлопця: не маленький, міг би й розуміти. — І за прийняття також.
— Від приватних осіб телеграм не приймають, — зметикував Алан. — Скажіть мені, я передам через нашу амбасаду.
Маріванна зітхнула. Обернулася до ілюмінатора. В прогалинах ватяних хмар розкручувалася мапа землі. Покреслена на клаптики полів і міст, вишита зеленню лісів і гаптована стрічками річок.
«І дедалі меншає місць, де збереглися людяність і справедливість», — подумалося сумно.
Шериф зустрів Маріванну ворожо. Не привітався, насправжки загарчав, коли простягла руку.
— Нічого не їв, лише пив, я вже молилася, аби скорше ся вертали. Вже не знала, яких смаколиків йому купувати, — Зірка раділа стрічі.
Маріванна сиділа посеред кухні, гейби в гостях.
Почулося шарудіння. Вигулькнули до перед покою. Шериф, сопучи, витягав з-під вішалки все взуття Маріванни й носив у свій закуток під столом у кімнаті. Упорався, подався під стіл і важко гепнувся на купу капців, одвівши ображеного писка до стіни. Маріванна заплакала. Втерла сльозу Зірка. Собайло ворухнув вухами, дослухаючись. І долучився — тонким повискуванням. Утрьох і рюмсали: несхожа на себе, круглобока, повновида Зірка у спецсукні для майбутніх мам. Маріванна на візку. Здоровань псисько під столом, на купі конфіскованих капців — тепер хазяйка нікуди не поїде. Мить щастя.
— Шерочко, дай мамі лапку, — лестилася стара.
Шериф засопів, постукав хвостом об підлогу.
— Ще посерджуся троха і дам лапку.
Маріванна підкотилася до шафи, видобула стару валізу. Згребла зі столу все привезене з Англії — газети, фото. Загадала Зірці познімати зі стін світлини Єлизавети з кревними. Повагалася перед заскленим, у рямці, листом монархині, махнула рукою — знімай. Маріванна ввіпхнула все те у валізу, де до британського королівського сімейства вже впокоїлася Марґарет Тетчер, якою стара захоплювалася до часу конфлікту прем’єрки міністерки з британськими вуглекопами.
Маріванна не вибачила їй смерті від голодування десятка шахтарів і агресії проти Мальвінських-Фолклендських островів. У валізі пилюжився і старожитніший архів — про клан Кеннеді. Всесвітньо знана родина, яка постачала Америці президентів і сенаторів, теж не витримала суворих критеріїв Маріванни щодо моралі й етики.
Пили чай на кухні. Справжній «ліптон». Стиха перемовлялися. Шериф під столом вовтузився з м’ясом кісточкою. Теми Єлизавети не торкалися, як свіжої рани.
— А як тобі іспанський королівський двір? — запитала Маріванна. — Схожі на порядних, породичалися з Ростроповичем та Вишневською. І діти слухняні та виховані…
— Хай буде тендер, — всміхнулася Зірка. — Я голосуватиму за японських імператорів. От де моралі й етики — хоч сто порцій. Та й принц побрався з нормальною дівчиною.
— Це ще не факт, — зітхнула Маріванна. — Діана була теж не монарших кровей, а що вийшло… Бачу, щось тебе непокоїть.
— Ви просто Вольф Месінг.
— А хто він?
— Провидець і читач думок.
— Усі ми — провидці. Тільки одні бачать лише себе, хай би куди дивилися.
— Я хочу поговорити про Травку.
— Перед від’їздом бачила. Вона собак годувала.
Тільки схудла. Ти виїхала з нашого будинку, вона сумує. Як Шериф. Хіба що капців не ховає.
— Ми надумали перевезти її ближче до нас.
Пішла я до неї…
Травіата Голуб, подруга дитинства Зірки Симчич, її підопічна, лежала на канапі зодягнена, на Зірку не реаґувала, дихала важко. Скуйовджена нечесана голова, абиякий розхристаний одяг.