Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

В тій дуже загрозливій ситуації штаб дивізії кинув до бою на Лисоню свій останній запас – ІІ-ий курінь УСС, що після подій з 14 серпня закваліфікований був як «робітничий». Командант куреня, сот. Горук, перед відмаршем до бою, як оповідає Василь Дахнівський в своїх спогадах про сот. С.Горука, промовив до своїх стрільців: «Ми йдемо, щоб умерти. Вірю, що сповните свій обов'язок супроти України й віддасьте незаслужений поличник. З Богом!».[118] Курінь вийшов із Посухова по 9-ій год. перед пол. та широчезною розстрільною рушив в загрожений відтинок фронту, верх 348.

В склад ІІ-го куреня входили сотні: 5-та сот. Романа Дудинського, 6-та пор. 3енона Носковського і 7 –ма пор. Осипа Яримовича.

По дорозі до місця пролому, одна чота 5-ої сотні під проводом хор. Євгена Ясеницького рішучим ударом в ярі розбила ворожі відділи і звільнила полонену команду І-го куреня та частину сотні Будзиновського. В дальшому наступі відсунув курінь переважаючі московські сили назад, на хребет горбів та зайняв запасові становища. Один фрагмент із дальших боїв ІІ-го куреня так змальовує стрілецький історик: «Частина 6-ої сотні наступала з північного заходу на горбок 348. Але до вершка їй дійти не поталанило; ворог присипав її таким лютим вогнем, що стрілецька розстрільна не могла виконати ніякого успішного руху. На здобутому просторі відділ закріпився в силі півтора чоти під командою хор. Ярослава Кузьмича. Незабаром москалі повели на цю жменьку ряд лютих протинаступів, знищили її і знову затріюмфували на цілім горбі 348. Але аж тоді, коли вилетів кріс із мертвих рук останньому його оборонцеві. Разом зі своїм до божевілля хоробрим відділом наклав тоді головою і хор. Кузьмич».[119]

Після повторних наступів, які не вдалися, ІІ курінь зайняв запасові становища на західньому склоні горбів. Курінь мав значні втрати у вбитих і ранених. Ранені були також два команданти сотень, сот. Дудинський і пор. Яримович.

Уся описана вище бойова акція полку УСС тривала до полудня 3 вересня.

Коли на лівому крилі стрілецького фронту прорвались москалі в лісі, тоді надійшла в під могу І-ому куріневі технічна сотня УСС під командою чот. д-ра І.Сіяка та скорострільна чота хор. Ф.Черника, які відперли тут ворога.

Пополудні бої припинилися. Москалі, які мали до полудня великі невдачі та криваві втрати, не продовжували того дня наступів. Ворожі сторони приготовлялись до нових боїв.

Передовою російською частиною, що проломила фронт на Лисоні та несла в дні 3 вересня головний тягар боїв в лісі і на узбіччях лисонських горбів, був 451-ий Пирятинський полк, в якого склад входили старі, вишколені вояки, що брали участь у здобутті Перемишля. Полк цей виступив до бою в повній силі – 4000 багнетів. Командував ним полковник Шестаковський. Коли під вечір прийшла із 450-го 3міївського полку зміна для здесяткованого в цілоденних боях Пирятинського полку – згаданий полковник, знаючи про те, що його полк бився з полком УСС, – так заявив старшині, що прийшов з своїми частинами на зміну: «Проти вас сєчевиє стрєлкі, хорошо мерзавци бються, не зєвайтє!» Наліво від полків 113-ої дивізії, приблизно від верха 348 до Потутор, стояв Карський полк, ІІІ-го Кавказького корпусу.[120]

Бої полку УССтрільців на Лисоні в дні 3 вересня – були рішальними для дальшого розвитку бойових дій на цім відтинку фронту. Розгром і паніка австрійських стягів під враженням великої ворожої переваги – могли бути ліквідовані тільки енергійною, з високими бойовими прикметами військовою частиною, яка своєю незломною, моральною поставою стримала б розгін переважаючих сил переможного ворога. УССтрільці цього доконали.

Ведені амбіцією боротьби за свою честь і славу українського імени, опановані єдиною думкою про перемогу, УССтрільці стали твердим муром проти ворога в критичнім положенні на фронті та своїм прикладом піддержали на дусі інші військові стяги і потягнули їх за собою. Головна передумова перемоги була вповні осягнена. Розгін і ініціятива ворога були зломані. Грізне ще вранці положення було опановане.

Під вечір прийшли підкріплення для оборонців Лисоні: два австрійські курені і один курінь 4-ого баварського полку.

Всю ніч йшла гаряча підготова до нового бою. Командантом групи усіх військових частин, що находились в лісі, був чот. Б.Гнатевич. Весь минулий день і всю ніч він найкраще опановував цілість бойової ситуації на Лисоні. Він видавав усі накази та диспозиції щодо обсади запасних становищ, та давав інструкції і інформації австрійським старшинам, які слабо орієнтувались у положенні. Видно його було вдень в різних місцях бойової лінії, в найкритичніших ситуаціях. З власної інціятиви перебирав команду над здезорганізованими групами і провадив їх до наступу. Стрілецькі старшини всюди мали ініціятиву в своїх руках та проводили більшими групами, в склад яких входили, крім УСС, також частини інших полків.

На другий день вранці рушили до наступу на головні ворожі становища УССтрільці та німецькі, мадярські й австрійські стяги. Наступ вдався та перші окопи над Ценівкою були здобуті, взято полонених і скоростріли, але через брак координації та пасивність деяких стягів, москалі вдарили з боків і наступаючі групи мусіли вернутися з великими втратами до вихідних позицій. Між раненими був також чот. Гнатевич.

Щойно ввечорі того ж дня, коли австрійське командування підтягнуло під фронт багато батерій артилерії, почався загальний наступ на перші становища. Наступ піхоти попередив гураганний вогонь артилерії, включно з двома 30.5 центим. мерзерами, що тривав пів години. Таку страшну концентрацію вогню і заліза на невеликому відтинку фронту прийшлось учасникам, мабуть, вперше бачити. Правдиве пекло пройшло понад ворожі позиції. Коли піхота рушила до наступу, майже без бою здобуда головні становища. Дводенна битва за Лисоню і Бережани скінчилася перемогою, яку вирішили у великій мірі УСС. Вони виграли також великий бій за свою честь, та добре ім'я.[121]

Але та перемога вимагала дуже багато жертв УССтрільців, які окупили її втратою більш як половини свойого бойового стану. З 44 старшин остало тільки 16 здорових. Загальні втрати УСС виносили понад 700 людей. Битва на Лисоні – це була найбільша бойова операція в історії УССтрілецтва та найбільш кривава. Своїми розмірами, тереновим характером, численністю бойовиків та вищою бойовою якістю ворога, вона значно перевищила бій на Маківці.

Також та ідейно-морадьна атмосфера та ті почуття і думки, що супроводили УССтрільців в бою на Лисоні, далекі від того молодечого, стихійного одушевлення, що гнало їх до бою на Маківці. За два роки війни вони позбулися багато рисок безкритичного, юнацького романтизму і носили вже в своїй душі глибокі признаки скепси та критицизму. І тому, коли вони битві на Лисоні виявили ще стільки ідеалізму та почуття обов'язку, дали так багато прикладів високого героїму та глибокого почуття національної чести, то це їх геройство, являється більш зрілим і свідомішим та високощляхетним виявом їх стрілецької душі.

Не зважаючи на ці особливості обох великих боїв та переміни в ментальності УССтрілецтва, що зайшли під час походу від Маківки по Лисоню, обі ті гори, і карпатська Маківка, і подільська Лисоня, будуть вічним символом великої ідеї: боротьби за волю України та доказом незламної духово-моральної сили та бойової тугости українського народу. На місце 700 вибулих на Лисоні УССтрільців – 11 вересня прийшло з Коша доповнення в силі 200 новобранців. Кіш УСС працював безперестанно над поповненням стану польової формації УСС та не занедбував цього відповідального діла.

В кілька днів після битви перейшли УСС до Посухова в запас дивізії. Але вже 16 вересня, коли москалі заатакували становища турецької дивізії[122] на Диких Ланах та вломились глибоко в першу і другу лінію турків, УСС пішли до протинаступу, відбили з іншими стягами обі турецькі лінії та полонили понад 250 москалів. Визначились при цьому також щойно прибулі з Коша новобранці.

Після бою на Диких Ланах перейшов полк УСС на становища в Потуторах, які 14 серпня займав ІІ-ий курінь. На право від УСС стояла турецька дивізія; а на ліво займав становища 310-ий мадярський полк. Після кількох спокійних днів, розпочали москалі новий нагальний наступ в тім самім місці, що й попередніх разів. Підготовивши його довготривалим гураганним вогнем артилерії, вони проломилися 30 вересня на широкому фронті 310-го полку, зайняли становища і взяли полк в полон.

Після того москалі вдарили на полк УСС від тилу, оточивши Потутори з трьох сторін. Після завзятої чотиригодинної оборони, не діждавшись ні відсічі, ні доповнення стрілива, полк УСС попав у ворожий полон. Із цілої залоги Потутор врятувались тільки команда полку і кількадесят стрільців, що прорвалися з чот. Г.Трухом крізь ворожі сили. Після потуторівської катастрофи відійшли останки полку з обозом і іншими частинами під командою чот. І.Цяпки до Коша і до Вишколу УСС, які стояли в Пісочній і Розвадові над Дністром.

На фронті під Бережанами остала тільки технічна сотня УСС. Одночасно відійшла приблизно в тім самім часі з Вишколу на фронт в буковинських Карпатах новостворена т. зв. Гуцульська сотня, що перейняла в свої руки бойовий стрілецький прапор. Особливо відзначилась вона в бою 1 грудня поблизу гори Присліп, через яку провадив головний шлях з Буковини на Семигород. Разом з 1 полком німецьких гренадирів, що воювали колись з УСС під Маківкою, Гуцульська сотня розгромила великий московський наступ. Під час одної артилерійської перестрілки згинув командант Гуцульської сотні пор. д-р О.Левицький. Дня 27 червня 1917 р. від'їхала вона на фронт під Конюхи, де почалась т. зв. офензива Керенського.