Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
Він змовк, а Сашко навіть розсердився.
— І навіщо такі таємниці, Олд-Бой? Чи не краще сказати, над чим ти весь час працюєш? Хочеш, щоб кури ще швидше неслися? Так Ганна, не кажучи вже про директора, і цим задоволена.
— Недотепно, — огризнувся Петро. — Що у вас усіх за звичка — говорити дурниці? Задоволена Ганна чи директор — це ще не все. Ех, ти! Хочу тобі сказати…
— Що?
— Ти, Сашко, забув, що я все-таки за фахом — електротехнік. Дослідження в радгоспі, звісно, дуже цікава річ. Але…
— Що але?
Петро знову замовк і не сказав більше нічого, крім:
— Почекай — побачиш!
Найщасливішою людиною серед усіх, хто мав справу з новим генератором, був, безумовно, старий Андрій Антонович. Насамперед, він скинув знамениту хутряну шапку і тепер пишався своїм чубом. Та й справді, йому було чим пишатися!
Люка весело сказала старому:
— Тільки зачіски й не вистачає, Андрію Антоновичу! Давайте я вам зроблю. Їй-бо, всі дівчата закохаються в таку шевелюру!
Андрій Антонович мовчки усміхався. У нього з’явилися інші знайомі й приятелі.
Два старі сторожі радгоспу, один комірник і ще якийсь чоловік похилого віку частенько зустрічалися з Андрієм Антоновичем і про щось таємничо радилися. Ці розмови тривали довгенько, Андрій Антонович щось докладно розповідав приятелям, які зацікавлено роздивлялися його густе волосся. А старий розповідав і пояснював дивну подію, наслідком якої в нього з’явився розкішний чуб.
— Ну от, значить, вилізло, — старанно пояснював він. — Старе, значить, волосся вилізло. А там, під шкірою, значить, лишилися отакі дірочки. Спід волосся. Тільки ті дірочки малесенькі, і волоссю крізь них аж ніяк не пролізти. Воно б і з охотою, та ходу йому немає…
Приятелі уважно слухали, похитуючи головами.
— Ну, а те проміння, — вів далі Андрій Антонович, — те проміння, значить, і розкрило дірочки. Та чого ти вирячився? Не розумієш, чи що? Ну, як от буває в лазні. Там пара розм’якшує шкіру. І весь піт, значить, виходить. Так і те проміння, воно як пара. Тільки замість поту — волосся вилазить назовні. Воно ж там і було, але ходу йому той… крізь дірочки, значить, не було…
Але саме цього ніяк не розуміли співрозмовники. Вони заздрісно поглядали на голову Андрія Антоновича. Одверто кажучи, не зовсім розумів свої пояснення й сам Андрій Антонович. Втім, хіба міг він сказати про це своїм приятелям, він, повноправний представник науки в цій аудиторії?.. Звісно, не міг!
Ми можемо втішатися хіба з того, що це дивне явище викликало певні сумніви навіть у експериментаторів. Сашко сперечався з Богданом, не припиняючи гімнастичних вправ. Він робив стійку і, витягуючи ноги вгору, доводив Богданові:
— Певна річ, чудесного тут нічого немає. Проте… проте…
— Т-та стань ти, як людина, — гарячкував Богдан. — Н-не можу спокійно з тобою розмовляти, к-коли твій голос лунає звідкись з підлоги, а з-замість обличчя перед очима стирчать ноги…
— Мені так зручно… Дуже просто. От тобі здається дивним, що на лисині виросло волосся.
— Так, дивно. Ставай н-на ноги, я т-тобі кажу! У тебе, чортяко, все обличчя вже почервоніло. І кров у голову вдарила!
— Богдане, — незворушно вів своє Сашко. — Слухай, мій друже, май дір френд, як сказав би Олд-Бой. Наше проміння з інфразвуком так інтенсифікувало шкіру на голові Андрія Антоновича, що відновило волосяні луковиці. І волосся почало рости. Гоп!..
Він спритно перевернувся, став на рівні ноги і, роблячи заспокійливі гімнастичні вправи, закінчив:
— Тепер од голови кров прилине до ніг. Ще хвилина — і все буде гаразд, все стане на своє місце. А от сказати, чи довго ростиме чуб Андрія Антоновича, цього ми сказати не можемо.
— Активізація, інтенсифікація, нові свіжі соки. Якийсь віталізм, ось що! Ні, Сашко, гімнастику ти робиш краще, ніж доводиш д-думки.
— Якщо ти нічого не зрозумів, іди до корівника. Там на тебе, певне, чекають свіжі вершки й сметана.
— І зовсім недотепно.
— Скажи дотепніше.
— Та ну т-тебе зовсім!
І Богдан подався з кімнати.
Отже, якщо навіть наукові працівники не могли як слід пояснити дивну подію з лисиною Андрія Антоновича, то хіба маємо ми право глузувати з вільних пояснень власника нового чуба? Звісно, ні. Тим більше, що складна теорія Сашка з його активізаціями, інтенсифікаціями тощо й справді мало чим відрізнялася від робочої гіпотези Андрія Антоновича про дірочки, які спочатку закрилися, а потім знову відкрилися на його лисині.
Таким чином доводиться ще раз визнати той незаперечний факт, що одне діло спостерігати якийсь факт, і зовсім інше — науково його обгрунтувати.