На футбольних меридіанах
- Автор: Войнов Юрій
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «На футбольних меридіанах». Краткое содержание книги:
Одне слово, не всі збагнули, що формула 1-4–2–4 означає докорінну зміну всієї гри. Не досить вийти на поле з чотирма захисниками і чотирма нападаючими. Треба врахувати всі можливі наслідки такої розстановки, розучити різні варіанти гри і взаємних підстраховок, бути впевненим, що гравцям тієї чи іншої команди таке завдання під силу.
Динамівці Києва не погналися за бразільським варіантом, як інші, хоч теж високо оцінили його. Футболісти разом з тренерами В. Соловйовим, М. Команом і В. Терентьевим погодились на тому, що, можливо, вигідніше і розумніше буде використати варіант, який уже відомий команді і який не потребує таких великих напружень при опрацюванні, як бразільський. Ми зупинились на старому київському варіанті 1-3–3–4. Я вже згадував, що колись така побудова (воротар, три захисники, три півзахисники і чотири нападаючих) була оцінена як захисна і забракована. Але хто тепер наважиться назвати її захисною? Адже наша команда стала однією з найрезультативніших у країні і посіла друге місце в чемпіонаті!
Ні, не в самій побудові справа. Секрет успіху команди криється в її вмінні до кінця вичерпати можливості певної схеми, тобто в майстерності футболістів. В нашій команді Йосип Сабо виходив на поле під номером 10, але одразу відтягувався в півзахист. Та хіба він обмежувався тільки захисними функціями? Сабо і сам атакував при кожній слушній нагоді, активно допомагав форвардам протягом усієї гри, а якщо ситуація складалась так, що його підопічний примушував нашу «десятку» затримуватись у центрі поля, вперед ішов я, і таким чином кількісно наш напад не страждав.
Звичайно, ми користувались не тільки схемою 1-3–3–4. Нерідко ми застосовували іншу – 1-3–2–5, а перед кінцем сезону почали інколи використовувати і бразільський варіант – 1-4–2–4, ставлячи в півзахист Володимира Ануфрієнка, футболіста оборонного хисту. Нарешті були матчі, коли динамівці кидали в бій все, що могли, і тоді малюнок гри набував нового змісту – 1-2–2–6 (це коли Василь Турянчик ішов уперед). Щоправда, остання формула не могла існувати на полі довго, вона виникала раптово і на короткий строк, коли суперник був притиснутий до своїх воріт і назрівав гол. Та, на мій погляд, найприємнішим є те, що в кожному матчі, навіть при зустрічах з корифеями радянського футбола, наша команда ніколи не втрачала своєї агресивності.
Нас учили і не раз підкреслювали, що основою основ тактики гри, головним, є оперативний простір. Справді, як обійтись без нього? Коли ви ведете атаку, він необхідний для того, щоб здійснити задуману комбінацію: адже на маленькому клаптику поля це неможливо зробити. І навпаки, коли ви захищаєтесь, треба позбавити суперника такого оперативного простору. Отже, в першому випадку мова йде про розширення сфери дії, в другому – про звуження. І в обох випадках метою всіх зусиль залишається оперативний простір.
А боротись за нього можна різними засобами: швидкісною грою (ви в усьому випереджаєте суперника), довгими передачами (ви розтягуєте його захисні комунікації), несподіваними переміщеннями (ви витягуєте свого «опікуна» із звичної для нього зони), раптовими контратаками після навмисної відносно тривалої боротьби в центрі поля, висунутими вперед інсайдами, які притискують півзахисників до їх штрафного майданчика і тим самим звільняють центр поля для своїх півзахисників. Останні в цьому разі стають зачинателями атак, а інколи і їх завершувачами. Розуміючи це, ми саме так і вели гру, незалежно від того, якою була наша первинна побудова на полі. Звичайно, таку свободу у виборі методів атаки можна собг дозволити лише при наявності в команді сильних гравців – грамотних і технічних. Динамівці їх мають. Тому так багато перемог здобули ми в минулому сезоні.
Ще далі в цьому напрямку пішло московське «Торпедо», яке провело весь чемпіонат на найвищому рівні. В торпедівців ще більше таких гравців, їх взаєморозуміння часом просто дивувало. Завдяки цьому вони загалом грали краще за нас і вільніше користувались різними тактичними малюнками. Ось три епізоди, характерні для їх боротьби за оперативний простір.
Нападаючий Борис Батанов, який покликаний бути в першому ешелоні команди, раптом починає відходити все далі назад. «Опікун» його переслідує. Зрештою Батанов опиняється в лінії захисту своєї команди. – Всім здається, що він поспішив сюди, щоб зміцнити оборону. Але його плани інші, хоч, природно, поява Батанова в обороні небезкорисна. Заманивши «опікуна» вперед, Батанов миттю переходить в контратаку, бо звільнив собі коридор для ривка, його переслідувач відстає, він не підготовлений для такої раптової зміни обстановки. Тепер у Батанова досить площі, щоб атакувати. Перешкода залишилась позаду. Цей маневр дуже, ефективний, але неважко зрозуміти, яку треба мати фізичну підготовку, щоб витримати напруження таких відходів і ривків, тим більше, що все це виконується в високому темпі.