На футбольних меридіанах
- Автор: Войнов Юрій
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «На футбольних меридіанах». Краткое содержание книги:
Другий приклад. М’яч у центрі поля, в ногах у Валентина Іванова. Що може Іванов – відомо всім футболістам, його пильнують, до нього прикріплюють двох «конвоїрів», один з яких біжить з ним крок у крок, а другий готовий в першу-ліпшу мить прийти на допомогу. Іванов бачить, що йому не втекти від них. Та він і не прагне цього, а тільки вдає. Далі Валентин переміщується, скажімо, впоперек поля в бік лівого крайнього, наче на буксирі тягнучи за собою опікунів, і раптом… сильним ударом (між іншим, навіть не повертаючи голови), посилає м’яч у протилежний сектор поля, на правий край! Чому туди? Та тому, що своїм маневром він звільнив оперативний простір, необхідний Славі Метревелі. Адже вся увага суперників була прикута до Іванова, здавалося, що саме він почне атакувати. А Метревелі, прекрасно розуміючи свого партнера, пішов уперед ще до передачі. І коли одержав її, був уже відкритий. Тепер, він спокійнісінько добіжить до лицьової лінії, зробить прострільну передачу і створить гольову ситуацію. Третій варіант. Сергєєв, Іванов, Гусаров, Батанов часто вдаються до зустрічних переміщень. Вони йдуть назустріч один одному, займають місця партнерів, а захисники, які стежать за ними або переслідують, мимоволі створюють щілини в своїй лінії оборони. Чим ширша площа, на якій переміщаються торпедівці, тим більше в них оперативного простору для здійснення комбінації. Несподіваний пас, удар – і настає розв’язка. Адже не випадково Іванов (8) більшість своїх м’ячів забив з місця лівого півсереднього.
Зрозуміло, що я навів тут лише принципові схеми. На практиці все це виглядає ще багатше, бо здійснюється на швидкості, в бурхливому темпі. І коли врахувати, що таких прийомів у арсеналі торпедівців чимало, що їх зіграність цілком очевидна, то стане ясно, чому так важко грати проти них іншим командам, чому вони так впевнено перемагали одну команду за одною, в тому числі і нашу.
Ми теж прагнули грати в такому стилі, володіючи численними варіантами завоювання оперативного простору. Але торпедівці раніше за нас провели переукомплектування свого колективу і встигли досягти більшого. Проте мені здається, що наші шляхи однакові – атлетизм, помножений на комбінаційну, технічну гру.
І тут я мушу сказати, що не вважаю бразільську формулу єдиною, універсальною для всіх випадків. Вона цілком виправдала себе в Швеції тому, що була новиною для багатьох команд. Тепер вона втратила всі переваги «сюрприза», і мені здається, що при всій своїй майстерності бразільці не могли б зараз так же впевнено виграти чемпіонат. Про це, до речі, говорили і гравці збірної команди СРСР після нашого пам’ятного матчу. Звичайно, після бійки кулаками не махають, але ми були впевнені, що при повторній зустрічі з бразільцями навряд чи вони б нас перемогли.
Цікава подробиця. Бразільці і на першості світу (при варіанті 1-4–2–4) грали зонним захистом, який вважається в міжнародному футболі пройденим етапом. В такій же манері грали і футболісти команди «Баійя», яка рік тому гостювала в Києві. Це був безперечпо сильний і досвідчений суперник. Досить сказати, що футболісти «Баійї» є володарями кубка Бразілії, а це вже щось та означає. І що ж? Динамівці легко в них виграли, забивши чотири м’ячі і пропустивши лише один. Валерій Лобановський, який довгий час не міг нічого вдіяти з «королем зони» негром-велетнем Сантосом, кінець кінцем зумів і його перемогти в двобої і забив два чудових гола. Отже, будь-яка новина залишається реальною цінністю лише доти, поки про неї не знають інші. Ось чому і члени збірної команди СРСР були впевнені, що в повторній зустрічі зіграли б зі збірною Бразілії успішніше, ніж у Швеції.
Є ще одна особливість у сучасному футболі, про яку варто сказати. Це – проблема півзахисту, який останнім часом відіграє дедалі більшу роль. Я остаточно зрозумів це під час подорожі динамівців Києва по Федеративній Республіці Німеччини. Оскільки півзахист – моя стихія, я вважаю за потрібне поговорити про нього докладніше. Можливо, це стане в пригоді моїм молодим колегам з інших українських команд.
Отже, як я сам граю в півзахисті і що думаю про другий ешелон футбольних команд?
Я вже писав, що граю за команди майстрів класу «А» одинадцять років. Це майже третина мого життя. Гадаю, що такий стаж солідний для футболіста. Але і сьогодні мені здається, що я ще не навчився всього, чого вимагає наш складний вид спорту від півзахисника. Адже він діє між двома ешелонами – нападом і захистом, – зв’язуючи ці важливі лінії. Це я особливо гостро відчув під час своєї другої поїздки до Південної Америки, де грав проти команди «Фламенго». Але про цей повчальний матч далі. А зараз, щоб моя думка стала яснішою, я трохи повернусь до днів своєї футбольної юності.