На футбольних меридіанах
- Автор: Войнов Юрій
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «На футбольних меридіанах». Краткое содержание книги:
Граючи в одній і тій же ролі тривалий, час, я вважав, що досить добре вивчив усі особливості дій півзахисника. І, образно кажучи, вже досяг тут вищої освіти. Але цю впевненість похитнув лівий півсередній бразільської команди «Фламенго» Діда. Одверто кажучи, він перегравав мене. Протягом усього матчу я так і не зміг пристосуватись до нього. Чому саме?
Справа в тому, що звик я діяти, так би мовити, проти «прямолінійних» нападаючих, таких, що в основному грають на своєму місці і виконують те, що можна тут виконати. А Діда виявився напрочуд гнучким і винахідливим тактиком. За всіма його переміщеннями важко було навіть стежити. То він на правому краї, то на лівому. Ось Діда метнувся в центр, а через кілька секунд він уже в півзахисті. Траплялось, що він затримувався в лінії оборони. Отож спробуйте нейтралізувати такого всюдисущого гравця, скрізь переслідувати його і при тому не виснажитись!
Виявляється, є і такі нападаючі. Це я нагадую для того, щоб мої молоді колеги зрозуміли: півзахисник повинен бути підготовленим до будь-якого сюрпризу з боку півсереднього, повинен заздалегідь готувати «зброю» проти найрізноманітнішої гри нападаючих. Тільки при такій умові він не потрапить в тактичну пастку і з успіхом виконає свою місію на футбольному полі.
Отже, амплуа півзахисника вимагає від спортсмена невичерпної витривалості, великого технічного вміння, відмінної працездатності й універсалізму в найширшому розумінні слова. До того ж півзахисник постачає напад м’ячами, є посередником між захистом і нападом, саме з рубежів півзахисту починається чергова атака.
Ось чому кажуть, що команда, яка володіє сильним півзахистом, може завжди розраховувати на успіх.
Я особисто прагну використовувати в грі кожну можливість для того, щоб включатись у напад, бо вважаю агресивність обов’язковою рисою півзахисника. Знаю, що таку мою любов до штурму воріт поділяє чимало півзахисників інших радянських команд. Але надто захоплюватись атакуючими ударами нам, півзахисникам, не можна. Інколи від цього треба рішуче відмовитись в ім’я виконання більш відповідальних завдань. Адже ігрова дисципліна – передусім!
Чудовим зразком такої витримки є пара півзахисників московського «Торпедо» Маношин – Воронін. Вони обидва люблять і вміють атакувати, знають, коли можна і треба підключатись до нападу. Роблять вони це так часто, що інколи здається, ніби ці півзахисники весь час діють у нападі. Але дивна річ – при цьому вони встигають перехоплювати чимало передач в центрі поля і руйнувати там задуми суперників. Це надзвичайно приємна і корисна для команди риса.
Далі мені хочеться сказати, що коли вже береш нападаючого під щільну опіку, треба одразу ж, з самого початку матчу, сміливо діяти проти нього і спробувати відібрати в нього м’яч різко і рішуче. Якщо це вдасться зробити три-чотири рази підряд, можна не сумніватись, що ваш підопічний втратить впевненість, розгубиться. Тоді стає значно легше виконувати настанову тренера. В цьому я не раз переконувався на власному досвіді. І навпаки, якщо з самого початку півзахисник не вийде переможцем у двобої з підопічним, він сам може втратити впевненість.
Але навіть при виконанні такого вузького завдання, як персональна опіка когось із нападаючих, ніколи не можна забувати, що товариші з першого ешелону чекають від тебе точних і своєчасних передач. Дехто з півзахисників вважає, що повністю виконує своє покликання, якщо просто переадресовує м’яч вперед. Це хибна думка. Передачі повинні завжди мати точну адресу. І головне – розумну. Сам я прагну віддавати м’яч не тому з нападаючих, хто в даний момент виявився відкритим, а тому, хто може створити реальну загрозу для воріт суперника. Це має принципове значення. Адже при таких передачах виникає можливість провести атаку без багатоходових комбінацій.
Взагалі треба керуватися принципом – чим простіше, тим краще. Численні передачі значно полегшують гру захисту. А захоплення «ходами конем» виникає від того, що нападаючі (деякі, звичайно) люблять обвести весь захист, пробитись до самих воріт і вже тільки тоді бити. Так, зокрема, грали футболісти з команд «Баійя» та «Васко да Гама». Але ми добре пам’ятаємо, що навіть віртуози з Південної Америки не змогли забити динамівцям голів з гри. Отже, і майстри обводки не зуміли довести до логічного кінця свої багатоходові комбінації. Тому я і вважаю, що гострота – в простоті. Значить, і півзахисники повинні при виконанні своїх передач шукати не просто відкритого гравця, а того, хто негайно або через хід створить умови для взяття воріт. Відкритий гравець може бути і в центрі поля, і на фланзі, а неповністю відкритий – поблизу штрафного майданчика. І, отже, від нього повинна розпочатись негайна атака воріт суперника.