На футбольних меридіанах

Місце Віталія Голубєва, який зробив для команди так багато, зайняв новий центр захисту Василь Турянчик. Про нього можна було б говорити дуже багато, бо не часто зустрічаєш такого хлопця – спортсмена з голови до п’ят. На перших порах всі бачили, що Турянчик поступається своєму попередникові і в техніці, і в розумінні гри. Коли грав Голубєв, створювалось враження, що перед вами футболіст, в якого ноги на шарнірах і вони можуть викручуватись в усі боки – куди треба. Турянчик теж технічний гравець сміливий і невтомний. Але йому бракувало чуття ситуації. І те, що легко розгадував Віталій завдяки своїй інтуїції і вмінню правильно вибирати місце, від Турянчика вимагало величезного напруження всіх сил. Йому бувало важко, він часто залишав поле знесилений. Але він жодного разу не поскаржився і вперто йшов до своєї мети – стати абсолютно надійним центром захисту.

Слід сказати, що до кінця сезону він став добрим захисником, у якого з’явилися чудові перспективи на майбутнє.

Лівим захисником у нас виступали теж молоді гравці – Анатолій Сучков і Володимир Ануфрієнко. Вони прогресували з кожною грою і, хоч інколи допускали прикрі помилки, все ж сезон провели досить рівно.

У півзахисті разом зі мною грали Йосип Сабо і Володимир Сорокін – молоді, але вже відомі на Україні футболісти. Особливо зріс Сабо. Коли він прийшов у колектив, важко було встановити, де – саме йому краще грати. Він умів атакувати і захищатись, але його фізична підготовка була незадовільною і тому необхідної користі він дати не міг.

Та минув рік, і Сабо став справжнім атлетом, підвищилась і його техніка. Гравець, який в основному вмів руйнувати комбінаційні ідеї суперників, він тепер перетворився і на творця атак. Особливо яскраво це проявилося тоді, коли Йосип став грати третього півзахисника і був зобов’язаний підтримувати напад систематичними рейдами вперед. І зрештою Сабо став улюбленцем глядачів, симпатії яких безпомилкові. Він і голи забивав, і нейтралізував навіть таких сильних інсайдів, як Сальников та Бубукін.

Абсолютно новою тепер була лінія форвардів команди, в якій тільки молодий ще за віком Віктор Каневський міг вважатись ветераном. Тут часто робились перестановки, в яких брали участь Ігор Зайцев, Олег Базилевич, Віктор Серебреников, Віктор Каневський, Юрій Ковальов, Андрій Біба, Валентин Трояновський, Валерій Лобановський, Іван Диковець (він після одужання повернувся в колектив). Не все гаразд було в нашому нападі, хоч загалом він став одним з найсильніших у країні. Не вирішено було питання і про найкращу кандидатуру на роль «дев’ятки», а без постійного лідера атак грати нелегко. Зате динамівці здобули чудових країв і інсайдів. Молоді футболісти Базилевич, Лобановський і Серебреников увійшли до списку найсильніших гравців Радянського Союзу. І що особливо приємно – в них різний почерк. До кожного з них суперникам доводиться пристосовуватись по-різному, а як це інколи важко, я знаю з власного досвіду.