Нові пригоди Електроніка
- Автор: Велтистов Евгений Серафимович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- ISBN: 966-661-446-4
- Переводчик: Микола Видиш
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нові пригоди Електроніка». Краткое содержание книги:
Створений фантазією письменника Євгена Велтистова «електронний хлопчик» Електронік давно став одним із найулюбленіших героїв дітвори у багатьох країнах світу. У повістях «Переможець неможливого» і «Нові пригоди Електроніка» всюдисущий «хлопчик із чемодана» не лише активно допомагає своїм друзям створювати грандіозний проект майбутнього — «Космічний корабель «Земля», але й встигає закохатися.
Хлопчик у синій куртці був зосереджений, блідий від хвилювання і здавався самотнім у переповненому, напружено завмерлому залі. Він нічого не бачив, крім фігур на кожній з шести дошок, поміж якими ходив.
Електронік змужнів у своїй творчості, повторивши тисячі й тисячі історичних шахових партій. Він пам’ятав усі перемоги своїх суперників: знав їхні бійцівські якості, загартовані у вогні турнірної боротьби. Для нього не було несподіванкою, що гросмейстер на другій дошці обрав спокійну систему розвитку гри: екс-чемпіон світу так чудово розставляв свої фігури, що звичайно позбавляв противника змоги активно вести боротьбу, й тут білим — Електронікові — треба було розгадати план дуже сильного позиційного шахіста.
На третій дошці розігрувалася старовинна іспанська партія. Такий початок завжди давав особливу втіху міжнародному гросмейстерові, який часто й досить майстерно застосовував цю зброю в турнірах на різних континентах.
У завжди врівноваженого гросмейстера під час гри було підвищене почуття небезпеки. Поглядаючи на суперника великими сумними очима, він жодним порухом не виказував своїх переживань. Тільки особливе мистецтво захисту в найнапруженіших партіях розкривало болільникам справжні почуття майстра. В партії з Електроніком після звичайних ходів на дошці виникла закрита позиція, яка вимагала маневрування в глибині своїх бойових порядків, і шанси сторін нібито були однакові.
Точно кажучи, й гросмейстери й Електронік діяли за однією формулою, на якій базується вся шахова теорія: завжди, в будь-якій позиції існує кращий хід. Кожний гравець, як відомо, прагне виграти, але в поєдинку сильніший противник намагається виграти за мінімальну кількість ходів, а слабший, чинячи опір, прагне відтягнути свою поразку. І, як нерідко траплялося в історії шахів, той, хто програвав, завдяки надзвичайному напруженню сили волі, самодисципліні, тонкому знанню психології противника добивався перемоги, роблячи несподівані, ризиковані, навіть парадоксальні ходи. Машина в грі з людиною не проявляла таких властивостей: у програшних ситуаціях вона була млявим, сіреньким, нецікавим гравцем, якому проста логіка підказувала неминучий програш. Перебравши варіанти, машина звичайно здавалася.
А Електронік, на велику радість свого вчителя Громова, що спостерігав за грою, поводився інакше. Він виявляв ініціативу, йшов на розумний ризик, активно оборонявся — одним словом, виявляв кращі якості шахового бійця в усіх партіях.
Восьмий «Б» роздобув десь дошки, порозставляв фігури й пересував їх, усе ще не знаючи, що сеанс одночасної гри проходить зовсім поряд. Та й гросмейстери навряд чи здогадувалися, що грають не просто з геніальним хлопчиком.
Кількість болільників зростала. Професор Громов здивовано зауважив, що разом з восьмикласниками задумалися над дошкою академік Кримов і піаніст Турін; тут, у натовпі любителів, вони були звичайними болільниками.
Біля електронного табло кипіли пристрасті, виникали стихійні дискусії — вірна ознака того, що напруга гри зростала. Лише комп’ютери «переживали» про себе, програючи партії у своїх схемах, але напружене гудіння свідчило про те, що вони працюють на повну потужність.
Електронік почував незвичайне піднесення і легкість, Вибираючи з безмежної маси варіантів найважливіші й аналізуючи їх моментально — перш ніж зробити черговий хід. У ньому пробудився той важливий для шахіста комбінаційний зір, уміння робити невеликі відкриття у хвилини натхнення, які раніше називав «формулою геніальності». Формула, котру він так тяжко шукав, не існувала. Але Електронік знав, як математично описати ті творчі процеси переробки інформації, якими він користувався під час гри, коли піднімав руку, щоб пересунути фігуру на чорній або білій клітинці. «Та я ж мислю! — вражено подумав Електронік. — І я знаю, як я мислю!» Це було найважливіше для нього відкриття. Він відчував задоволення.