Нові пригоди Електроніка
- Автор: Велтистов Евгений Серафимович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- ISBN: 966-661-446-4
- Переводчик: Микола Видиш
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нові пригоди Електроніка». Краткое содержание книги:
Створений фантазією письменника Євгена Велтистова «електронний хлопчик» Електронік давно став одним із найулюбленіших героїв дітвори у багатьох країнах світу. У повістях «Переможець неможливого» і «Нові пригоди Електроніка» всюдисущий «хлопчик із чемодана» не лише активно допомагає своїм друзям створювати грандіозний проект майбутнього — «Космічний корабель «Земля», але й встигає закохатися.
Діти з різних класів любили Платона, охоче відповідали на його запитання, іноді довіряли йому свої особисті таємниці. Одна мама запитала якось у Платона:
«Чому люди завоювали різні планети, мають у школі електричних учителів, але не можуть добитися, щоб син слухався батьків?» Платон обіцяв порозмовляти з неслухняним сином, однак при цьому порадив придбати електронного вихователя. Мама лише зітхнула у відповідь: домашній Платон не всім американцям був по кишені.
— А Електронік завжди з нами, — озвався Сергій Сироїжкін. — На уроці, вдома, на вулиці.
— Я радий, що у вас такий прекрасний учитель. Мабуть, на його уроках ідеальна дисципліна, — сказав Платон, присоромивши тих з восьмикласників, хто згадав пропущений урок.
Електронік підвівся з парти, серед тиші сказав:
— Найкращий вчитель у нашій школі — це Семен Миколайович Таратар. А я лише допомагаю йому.
Таратар зніяковів, махнув рукою, тихо промовив:
— Адже ми працюємо разом. Правда, Електроніку?
Елекроник мовчав. Усі погляди були спрямовані на нього. А він стояв непорушно і, як здалося Сироїжкіну, навіть зблід.
— Ми працювали разом, — голосно відповів серед тиші Електронік. — Я більше ніколи не буду вашим помічником, Семене Миколайовичу.
Таратар хитав головою, не сприймаючи почутих слів.
— Що таке? — бурмотів він. — Що ти сказав? Я не зовсім зрозумів…
— Я сказав правду, — заявив електронний хлопчик. — Лише зараз я збагнув, що безнадійно застарів. Спасибі вам, містере Платон, за урок.
— Я шкодую, що привів вас до такого висновку, — ввічливо прогудів Платон.
Електронік швидко обернувся, вискочив з класу.
— Електроніку! — пронизливо крикнув Сергій і вибіг за другом.
Синя куртка майнула біля ескалатора й зникла. У такі критичні хвилини, як відомо, Електронік обганяв будь-якого чемпіона світу з бігу.
— А все ви винуваті! — крикнув червоний від гніву Сироїжкін класові. — Замучили його своїми розрахунками, запитаннями, репетиціями, генії нещасні! Де його тепер шукати?
Раптовий здогад майнув у нього. Він кинувся до телефону, набрав три одиниці підряд — номер, на який завжди відгукувався Електронік. Телефонна трубка мовчала. Електронік відключився від своїх друзів.
У цю мить радіо в павільйоні оголосило про конкурс комп’ютерів на звання чемпіона виставки. Переможцем буде визнано того, хто зможе принести найбільшу користь людині. Визначає чемпіона авторитетна комісія.
Святковий настрій панував у залі. А учні з восьмого «Б» мали пригнічений вигляд. У Сергія було таке відчуття, ніби сталося непоправне. «Що робити?» — розгублено повторював він.
Тринадцяте квітня
ЕЛЕКТРОНІК ПОТРІБЕН УСІМ!
Рівно о пів на дев’яту восьмий «Б» зібрався у класі.
Вчора діти об’їздили півміста, розшукуючи Електроніка.
Хлопчика, який швидко біг вулицями, бачили багато людей, але куди він подівся, ніхто не знав. Не приходив Електронік і в школу. Без нього кабінет математики мав невеселий вигляд.
Сироїжкін на прохання Таратара розповів, яку задачу розв’язував останнім часом його друг. Вивчав людину, виводив формулу геніальності.
— Формула геніальності? — здивувався Таратар. — Хіба може бути така формула?
— Назву придумав я, — признався Сироїжкін і пояснив: — Ідеться про закони людського мислення, знання яких дасть машині змогу займатися творчістю.
Всі були вражені цим задумом.
— Будемо, продовжувати пошуки, — запропонував Таратар. — У такий відповідальний момент він потребує допомоги й підтримки товаришів. Електронік має знати, що потрібен усім нам!
До класу увірвався захеканий Віктор Смирнов. Він так поспішав, що забув зняти пальто й шапку.
— Де Електронік? — випалив він.
— Ти знайшов його? — стрепенувся Сергій.
— Як це знайшов?!
Вікторові пояснили, що Електронік зник.
— Але ж Електронік мені дуже потрібний, — наполягав Смирнов. — Трапилася неприємна історія. Моя корова жує все підряд…
Віктор роздягнувся, трохи заспокоївся, розповів, що сталося на виставці. Він приїхав туди дуже рано, ледь тільки розвиднілося, і був здивований, помітивши біля вольєра з коровою людей і машини. Люди метушилися, не підходячи, одначе, близько до загорожі, а червоні пожежні машини націлили в небо свої довгі драбини. Над усім цим виднілася гігантська голова з рогами. Надія байдуже поглядала згори на людей.