Завоювання Плассана

Вона провела дочку аж до сходів. Тоді, дивлячись їй просто в обличчя, спитала з своєю хитрою старечою усмішкою:

— А як ся має наш любий абат?

— Дуже добре, — спокійно відповіла Марта. — Я оце йду до церкви святого Сатюрнена, де маю побачитися з єпархіальним архітектором.

Марта і абат думали, що рано турбувати архітектора, бо вся справа ще висить у повітрі; вони просто хотіли побачитися з ним у церкві св. Сатюрнена, де він бував щодня, наглядаючи за ремонтом одного з притворів. Вони могли б порадитися з ним, наче випадково зустрівшись.

Марта пройшла через усю церкву і побачила, що абат Фожа і архітектор Льєто розмовляють, стоячи на риштованні, звідки вони одразу зійшли. Одне плече абата було біле від тиньку — він оглядав роботи.

В цю годину у церкві було порожньо. Ніхто не молився: і неф, і обидва притвори були безладно завалені стільцями; церковні служки з гуркотом розставляли їх. Муляри, перегукуючись з драбин, із скреготом скребли кельмами стіни. В церкві тепер ніщо не навіювало побожних думок, і Марта навіть не перехрестилась.

Вона сіла перед притвором, де йшов ремонт, між абатом Фожа і паном Льєто, як вона зробила б у робочому кабінеті архітектора, прийшовши до нього за порадою.

Розмова тривала з півгодини. Архітектор був дуже люб’язний. Він висловив думку, що не варто споруджувати новий будинок для Притулку пречистої діви, як назвав абат запроектований заклад. Це обійшлося б дуже дорого. Краще купити готовий будинок і пристосувати його до потреб притулку. І він навіть вказав на будинок колишнього пансіону в передмісті, де тимчасово влаштувався торговець фуражем і який тепер продавався. За кілька тисяч франків можна було б зовсім переробити цей напівзруйнований дім, і він брався за це, навіть обіцяв чудеса: гарний вхід, просторі зали і обсаджене деревами подвір’я. Марта і священик розмовляли усе голосніше, жваво обговорюючи деталі під лунким склепінням церкви, а пан Льєто кінцем своєї палички креслив на кам’яних плитах підлоги свій проект фасаду.

— Отже, домовилися, пане, — сказала Марта, прощаючись з архітектором, — ви складете невеличкий кошторис, щоб ми могли зорієнтуватись… І, зробіть ласку, поки ще нікому не кажіть про це.

Абат Фожа пішов провести її до маленьких дверей церкви. Коли вони проходили повз головний вівтар, Марта і далі жваво щось творила;. раптом вона з подивом помітила, що його немає коло неї. Озирнувшись, вона побачила, що, зігнувшись удвоє, він стоїть навколішках перед великим розп’яттям під муслиновим покровом. Цей священик у замащеній тиньком сутані, що так низько схилявся, викликав у неї якесь дивне почуття. Вона згадала тоді, де вона, глянула стурбовано навколо себе, намагаючись ступати якнайтихше. Коло дверей абат, що став дуже серйозним, простяг їй палець, змочений свяченою водою. Збентежена, вона перехрестилась. Оббиті повстю двійчасті двері тихо зачинилися за нею, наче хтось глибоко зітхнув.