Завоювання Плассана
- Автор: Золя Эмиль
- Серия: Вершини світового письменства #13
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Євгенія Рудинська
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Завоювання Плассана». Краткое содержание книги:
З церкви Марта пішла до пані де Кондамен. Вона тішилася, що йде вулицями на свіжому повітрі. Ці візити, які їй треба було зробити, здавались їй приємною прогулянкою. Пані де Кондамен прийняла її дуже ласкаво. Люба пані Муре так рідко відвідує її. Почувши, про що йдеться, вона виявила справжнє захоплення і готовність цілком віддатися цій справі. На ній була розкішна сукня бузкового кольору з світло-сірими бантиками. Вона прийняла Марту в своєму будуарі, де вдавала парижанку, що потрапила на заслання в провінцію.
— Як добре ви зробили, що згадали про мене! — казала вона, потискуючи Марті руку. — Бідолашні дівчата! Хто ж допоможе їм, як не ми, хоч нам закидають, що своїми розкошами ми подаємо їм поганий приклад. Мене жах проймає від думки, що ці діти могли чинити таку мерзоту. Я мало не захворіла, довідавшись про це… Я вся до ваших послуг.
А коли Марта сказала, що її мати не може ввійти до складу комітету, запал пані де Кондамен ще збільшився.
— Це дуже прикро, що вона така зайнята, — з ледь помітною іронією сказала пані де Кондамен, — вона могла б багато допомогти нам… Але нічого не вдієш… Ми зробимо все, що в наших силах. У мене є друзі. Я звернуся до епіскопа, я вживу всіх заходів, якщо буде треба… І ми доб’ємося свого, я обіцяю вам!
Вона не схотіла й слухати про подробиці обладнання притулку й витрати. Гроші завжди знайдуться. Вона вважала, що справа повинна принести честь комітетові, що все повинно бути гарне й комфортабельне. Сміючись, вона додала, що від цифр у неї враз паморочиться в голові, вона краще візьме на себе перші заходи й загальне керівництво. Люба пані Муре не звикла домагатися свого, ходити в справах, вона охоче зробить разом з нею ці візити, може навіть звільнити її від деяких з них. За якихось чверть години вся справа була вже її власною, і вже вона давала Марті вказівки. Марта збиралася йти, коли увійшов пан де Кондамен; вона в замішанні лишилася, не наважуючись говорити, з чим вона прийшла, в присутності інспектора лісного відомства, котрий, як говорили в місті, був причетний до історії з бідолашними дівчатами, яка схвилювала весь Плассан.
Пані де Кондамен сама пояснила чоловікові благородний задум, і він вислухав її спокійно й приязно. Ця справа здалася йому високоморальною.
— Така думка могла з’явитися тільки у матері, — поважно сказав він, і не можна було зрозуміти, іронізує він чи говорить серйозно. — Плассан буде зобов’язаний вам, пані, своєю моральністю.
— Признаюся вам, що я просто скористалася з чужої ідеї, — відповіла Марта, збентежена цими похвалами, — її висловила одна особа, яку я дуже поважаю.
— Яка особа? — з цікавістю спитала пані де Кондамен.
— Пан абат Фожа.
І Марта з властивою їй простодушністю розповіла про свою глибоку повагу до священика, не зробивши й найменшого натяку на брудні чутки про нього, що ходили по місту; вона змалювала його, як людину, гідну глибокої поваги, якій вона з радістю відкрила двері свого дому.
Пані де Кондамен слухала, ледь киваючи головою.
— Я завжди це казала, — вигукнула вона. — Абат Фожа — чудовий священик… На світі стільки лихих людей! Але відколи ви його приймаєте у себе, ніхто не насмілюється вже базікати. Це враз поклало кінець усім гидким пліткам… То ви кажете, що це його ідея? Треба буде умовити його очолити цю справу. А поки що, звичайно, ми будемо мовчати. Запевняю вас, я завжди любила і боронила цього священика.
— Я розмовляв якось з ним, мені він здався добродушною людиною, — впав їй у мову інспектор.
Але дружина жестом спинила його; вона частенько поводилася з ним, як з лакеєм. Вийшло так, що в цьому підозрілому шлюбі, за який так засуджували пана де Кондамена, весь сором падав на нього; молода жінка, яку він привіз не знати звідки, зуміла своєю красою і принадністю, до яких провінціали значно чутливіші, ніж звичайно думають, змусити все місто простити і полюбити її. Пан де Кондамен зрозумів, що він зайвий при цій доброчесній розмові.
— Лишаю вас з господом богом, — іронічно сказав він. — А я піду викурю сигару… Октавіє, не забудь одягтись трохи раніше, сьогодні ввечері ми йдемо до супрефектури.
Коли він вийшов, жінки ще поговорили кілька хвилин, повторюючи те, що вже було сказано, співчуваючи тим бідолашним дівчатам, яких треба оборонити від усяких спокус. Пані де Кондамен дуже красномовно ганьбила розпусту.