Жак фаталіст і його пан
- Автор: Дидро Дени
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Сучасність
- Переводчик: Іван Кошелівець
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак фаталіст і його пан». Краткое содержание книги:
«Ваша дочка хай ніколи не виходить з хати сама без вас, а ви без неї. Не оминайте жодної нагоди дати повчальний приклад малим коштом.
«А головне, повторюю вам ще раз, не запрошуйте до себе ні священиків, ні ченців, ні черниць.
«Ідіть по вулиці з опущеними очима, а в церкві маєте бачити тільки Бога.
«Я розумію, що таке життя дуже важке, але воно не триватиме довго, і я обіцяю вам за нього найпишнішу винагороду. Подумайте добре й порадьтеся: якщо такий примус здаватиметься вам понад ваші сили, признайтеся мені одверто; і я не ображуся й не візьму вам це за зле. Забула ще вам сказати, що було б добре, якби ви засвоїли побожні словеса і добре орієнтувалися в Старому й Новому завіті, щоб вас вважали за ніби здавна побожних. Будьте янсеністками чи моліністками, як вам до вподоби; але найліпше було б вам зробити так, як подобається вашому кюре. Не оминайте нагоди з будь-якого приводу, при найменшій оказії визвіритися проти філософів; кричіть, що Вольтер — антихрист, вивчіть напам'ять твір вашого молодого абата і при нагоді, як треба буде, навіть продавайте його...»
Мадам де Ляпоммре додала: «Я не зможу відвідувати вас у вашому домі, бо недостойна буду зустрічі з такими святими жінками; але не турбуйтеся цим: іноді ви зможете приходити до мене потайки, і тут утрьох, без свідків, ми зможемо надолужити прикрощі вашого суворого режиму. Проте, удаючи з себе побожних, не захоплюйтеся, щоб, чого доброго, справді такими не стати. Щодо видатків на ваше скромне господарство, це вже моя справа. Коли б мій проект мав успіх, ви не потребували б більше моєї допомоги; а якби він і не мав успіху без вашої вини, я достатньо багата, щоб забезпечити вам пристойне життя, ліпше, ніж той стан, якого ви зреклися заради мене. Але передусім підпорядкування, абсолютне й необмежене підпорядкування моїй волі, бо без цього я не можу ручитися за сучасне й не можу нічого обіцяти на майбутнє».
Пан (постукуючи пальцем по своїй табатирці й витягаючи годинник, щоб побачити, котра година): Оце так клята жінка! Борони мене Боже, зустріти подібну.
Господиня: Чекайте, чекайте, ви її ще не знаєте.
Жак: А якби чекаючи, моя люба, чарівна господине, промовити слово до пляшки?
Господиня: Пане Жаку, моє шампанське так діє на ваші очі, що я здаюся вам красунею.
Пан: Мене вже давно мучить бажання щось вас запитати; правда, може, воно й не влад, але я не можу себе стримати.
Господиня: Я вас слухаю.
Пан: Я переконаний, що ви народилися не в заїзді...
Господиня: Це правда.
Пан: Що надзвичайні обставини привели вас сюди з якогось шляхетнішого стану.
Господиня: Ви вгадали.
Пан: А що якби на якийсь час лишити на боці історію мадам де Ляпоммре...
Господиня: Це не можливе. Я охоче розповідаю пригоди інших, але не свої. Можу лише сказати вам, що я виховувалася у Сен-Сір,* де могла читати не тільки Євангелію, а й багато романів. Від королівського абатства до заїзду, який я тепер тримаю, — велика віддаль.
Пан: Цього досить; вважайте, що моїх питань не було.
Господиня: Тим часом, як наші дві преподобниці робили богоугодне діло і чутка про їх побожність і святе життя ширилася навколо, мадам де Ляпоммре у стосунках з маркізом про людське око виявляла пошану, дружбу і найглибше довір'я. Завжди бажаний гість, на якого вона ніколи не нарікала і навіть не висловлювала невдоволення і при тривалій його відсутності, він оповідав їй свої дрібні любовні пригоди, а вона удавала, що щиро ними цікавиться. У випадках, коли він наражався на труднощі, вона радо служила йому порадами; а іноді побіжно закидала й про одруження, але висловлювалася з таким байдужим виглядом, що ніхто й подумати не міг, щоб мова йшла про неї саму. А коли, було, маркіз скаже якесь ніжне чи ґалянтне слово, як то звичайно буває в розмові з так близько знаною жінкою, вона або усміхнеться собі, або зробить вигляд, ніби й зовсім того не помітила. Дивлячись на неї, можна було думати, що серце її спокійне; і вона запевняла, що сама ніколи б не повірила, що їй для щастя в житті вистачає такого друга, як він; та й до того ж вона, мовляв, уже не в першій молодості, так що й пристрасті в ній уже відшумували.
— Як, щоб ви зовсім не мали чого мені розповідати?
— Ні.
— А молодий граф, мій друг, що так упадав коло вас, коли ви належали мені?
— Я заборонила йому приходити і більше його не бачу.
— Дивне це мені! І пощо було його проганяти?
— Бо він мене не цікавить.