Жак фаталіст і його пан

— Що з вами? Цілий місяць вас не було зовсім, тепер ви повернулися з обличчям мерця і блукаєте, як грішна душа, що не знаходить собі місця.

Маркіз: Далі я вже не можу витримати і мушу сказати вам усе. Дочка вашої подруги справила на мене велике враження. Я робив усе, дослівно таки все, щоб її забути; і чим більше я намагався це робити, тим невідступніше її образ переслідує мене. Я зачарований цією янгольською істотою. Від вас я чекаю дуже важливої послуги.

Мадам де Ляпоммре: Якої?

Маркіз: Я конечно хочу її бачити, і тільки ви можете мені в цьому допомогти. Я послав своїх людей пильнувати за жінками. А вони тільки й знають один шлях: з дому до церкви, а з церкви додому. Десять разів я переходив їм дорогу, але вони мене навіть не помічали; я стояв у них під дверима — усе даремно. Спочатку вони змусили мене поводитися, як розпусну мавпу, потім — зробили побожним, як янгол. Протягом двох тижнів я не пропустив жодного богослуження. О, дорога моя. яке в неї обличчя! Яка вона гарна!..

Мадам де Ляпоммре усе це знала.

— Це означає, — відповіла вона маркізові, — що після того, як ви, випробувавши всі засоби, щоб вилікуватися, не оминули нічого, щоб остаточно збожеволіти, і це останнє вам цілком удалося?

Маркіз: Удалося, і то так, що я не міг би навіть сказати вам, до якого ступеня. Чи ж ви не матимете стільки співчуття до мене, щоб я був зобов'язаний вам щастям побачити її ще раз?

Мадам де Ляпоммре: Це діло дуже трудне, але я готова була б вам допомогти при одній умові: щоб ви дали цим бідним людям спокій і перестали їх мучити. Не можу утаїти від вас, що вони написали мені про ваші переслідування, написали з почуттям гіркоти. Ось їх лист...

Лист, який вона дала читати маркізові, вони уклали всі втрьох разом: виглядало так, наче б дочка Енон написала його на наказ своєї матері; і в ньому вміло було вплетено стільки цнотливости, делікатности, зворушливої елеґантноєти й смаку, щоб остаточно закрутити маркізові голову. Так що він кожне слово супроводив вигуками і не пропустив жодного речення, не перечитавши його ще раз. Він плакав з радости, кажучи мадам де Ляпоммре:

— Погодьтеся, мадам, що ліпше не можна написати.

Мадам де Ляпоммре: Охоче погоджуся.

Маркіз: І що кожен цей рядок переповнює почуттям захоплення й пошани до жінок такого шляхетного характеру.

Мадам де Ляпоммре: Так воно й мусить бути.

Маркіз: Обіцяю, що я дотримаю слова, але благаю вас — дотримайте й ви свого.

Мадам де Ляпоммре: Справді, маркізе, здається, я така сама божевільна, як і ви. Треба припускати, що ви зберегли свою страшну владу надо мною, і мені аж страшно усвідомлювати це.