Річки Лондона

Був чудовий теплий весняний вечір, тож замість того, щоб їхати в «Ягуарі», ми пройшли пішки повз Британський Музей, а потім навпростець через Музейну вулицю до Друрі-Лейн. Попри те, що ми не поспішали, у нас досі залишалося кілька годин, тому ми пішли повечеряти до ресторанчика біля театру «Рояль» з багатообіцяльною назвою «Бенгальський дім».

Дивлячись у меню, в якому, на щастя, не було ні картоплі, ні здобного тіста, ні підливи, я зрозумів, чому Найтінґейлові так подобалося їсти за межами Фоллі.

Найтінґейл вибрав ягнятину з диким лимоном, а я задовольнився куркою по-мадраськи, настільки гострою, що в Найтінґейла сльози текли. А для мене вона була трохи пріснувата. Хлопця, який виріс на курятині та рисі по-африканськи, індійською кухнею не налякати. Девіз західноафриканської кухні — якщо скатертина від їжі не займається, кухар пожалів перцю. Насправді, звісно, ніякого девізу немає, просто з точки зору моєї мами немислимо, щоб хтось із власної волі став їсти страву, від якої з роту не йде дим.

Чекаючи, ми замовили пиво, і Найтінґейл спитав мене про успіхи на дипломатичному фронті.

— Окрім твого невеличкого непорозуміння з Тайберн.

Я розповів йому про візит до річки Окслі та про реакцію Беверлі. Про своє бажання стрибнути у воду я промовчав. Я сказав, що на мою думку все добре, і що між двома сторонами був взаємний зв'язок.

— Ми можемо відштовхнутися від нього, — сказав я.

— Розв'язання конфліктів, — сказав Найтінґейл. — То саме цьому зараз навчають у Гендоні?

— Так, сер, — сказав я. — Але не бійтеся, як бити людей телефонним довідником і десятьом способам підкинути докази нас теж учили.

— Приємно чути, що старому ремеслу не дають померти, — сказав Найтінґейл.

Я надпив пиво.

— Тайберн не фанатіє від традицій, — сказав я.

— Ех, Пітере, — сказав він. — З усіх дітей Мами Темзи ти посварився саме з леді Тай, — він помахав виделкою. — Саме тому ми не чаклуємо на всі боки, поки не навчимося.

— А що я мав робити?

— Ти міг вийти з тієї халепи вдалою розмовою, — сказав він. — За кого ти маєш Тай, за гангстерку? Гадаєш, вона б сірники тобі під нігті встромляла? Вона тиснула на тебе, щоб подивитися, на скільки ти прогнешся, а ти вибухнув.

Якийсь час ми їли мовчки. Він мав рацію — я запанікував.

— Але не схоже, що ви сильно стурбовані цим, сер, — сказав я. — Випадком з леді Тай.

Дожувавши шматок ягнятини, Найтінґейл сказав:

— Пітере, ми зібралися грати роль козла-провокатора перед могутнім духом-поверненцем, який уже вбив щонайменше десятьох людей, — він взявся за рис. — Доки ми це не переживемо, я через леді Тай не перейматимусь.

— Якщо я правильно пам'ятаю, — сказав я, — козел-провокатор у даному випадку я, бо саме я граю роль «констебля» в сценарії. Зважаючи на те, що саме мій зад зависнув над прірвою, сер, дозвольте спитати: ви певні, що зможете його знайти?

— Певним бути неможливо, Пітере, — сказав він. — Але я зроблю все, що можу.

— А якщо ми не зможемо повернути його в могилу? — спитав я. — У нас є запасний план?

— Моллі може зробити гемомантію, — сказав Найтінґейл. — Це дуже ефектно.

Я понишпорив у своїх бідних запасах грецької.

— Ворожіння за допомогою крові?

Найтінґейл задумливо дожував і ковтнув.

— Можливо, це не дуже вдалий термін, — сказав він. — Моллі може допомогти тобі дещо поширити твоє чуття до vestigia.

— Наскільки поширити?

— На дві або три милі, — сказав Найтінґейл. — Я робив це лише один раз, тож мені важко сказати.

— І на що це було схоже?

— Я неначе увійшов у світ привидів, — сказав Найтінґейл. — Втім, можливо, це дійсно був світ привидів. Є ймовірність, що таким чином можна знайти Генрі Пайка.

— А чому ми не можемо скористатися цим способом відразу? — спитав я.

— Бо шанси п'ять проти одного, що ти при цьому не виживеш — сказав Найтінґейл.

— Добре, — сказав я. — У такому разі краще цього не робити.