Річки Лондона

Обмін призначили на вечір 21 червня, день літнього сонцестояння. Приймав нас усіх у себе Колн Брук, син Колна, який був батьком Еша — деякі притоки Темзи дуже заплутані, особливо після двох тисяч років «покращень». Я мав підозру, що справжнім організатором був Окслі — навряд чи він поклався б на везіння. Ця моя підозра підтвердилася, коли біля дороги з'явилися зроблені вручну дороговкази, які швидко привели нас до глухого кута, де стояли терасові будинки й було припарковано багато автомобілів.

Айсіс зустріла нас біля брами зі зграєю хлопців-підлітків, які всі були вдягнуті у свій найкращій одяг; вони жадібно підбігли до «Ягуара» й вимагали дозволити їм нести багаж. Один білявий розбійник попросив п'ять фунтів за охорону «Ягуара» — я про всяк випадок пообіцяв йому, що дам десять, але віддам перед тим, як їхатиму назад.

Айсіс обняла Беверлі, а та зрештою послабила свою смертельну хватку на косметичці, і вони пішли крізь браму на поле. «Трон» Батька Темзи був біля пріорату, в тіні стародавнього тисового дерева. Навколо нього вишикувалися його сини, їхні дружини та його онуки в усій своїй сільській величі. Всі вони мовчки дивилися, як ми йдемо, неначе Беверлі була вдовою з Болівудської мелодрами. Власне трон було споруджено зі стародавніх прямокутних тюків сіна (які вже не використовуються британськими фермерами) й накрито кінськими попонами. На честь такої оказії Старого Чоловіка Річки запхали в його найкращий костюм, а бороду та волосся причесали так, що вони виглядали лише трохи неохайними.

Я йшов за Беверлі та Айсіс, які підійшли до трону. Навчанню Беверлі я присвятив увесь попередній день, але Айсіс усе одно мусила показувати їй, як правильно: глибокий реверанс зі схиленою головою; Беверлі повторила. Старий Чоловік Річки спіймав мій погляд і тоді дуже неквапно торкнувся долонею грудей, а потім простягнув руку вперед — римське вітання. Потім він зліз зі свого трону, взяв Беверлі за руку й допоміг встати.

Він привітав її мовою, якої я не розумів, і поцілував її в обидві щоки.

У повітрі раптом з'явилися пахощі яблуневого квіту та кінського поту, фруктової содової води та старих шлангів, запилених доріг і дитячого сміху, і все це настільки сильно, що я від подиву зробив крок назад. Жилава рука лягла мені на плечі, щоб підтримати, а потім Окслі дружньо поплескав мене долонею по грудях.

— О, ви відчули це, Пітере? — спитав він. — Якщо я не помиляюсь, це був початок чогось.

— Початок чого? — спитав я.

— Гадки не маю, — сказав Окслі. — Але в повітрі безумовно літо.

Серед людей Старого Чоловіка я не міг навіть побачити Беверлі. Окслі вивів мене з натовпу, щоб познайомити з другим заручником. Еш виявився молодим чоловіком, який був на півголови вищий від мене, мав широкі плечі, ясні очі, шляхетне чоло та пусту голову.