Річки Лондона

— Просто не давайте мені наздогнати вас, — сказав я. — Як нам знайти цього суддю?

Найтінґейл посміхнувся.

— Нам достатньо привернути його увагу, — сказав він, потім розвернувся й промовив до центра кімнати: — Капітан Найтінґейл прийшов до Полковника!

Запах поту та пролитого алкоголю став сильнішим, і перед нами з'явилася фігура. Цей привид здавався більш прозорим, ніж мій старий друг Волпенні, худішим і більш примарним, але його очі, що дивилися на нас, блищали. Сер Джон Філдінг носив на своїх сліпих очах чорну пов'язку, а Найтінґейл покликав «Полковника», тому я припустив, що це полковник Сер Томас де Вейл — чоловік настільки корумпований, що шокував цим суспільство Лондона сімнадцятого століття, яке вважається істориками найбільш продажним за всю історію Британських островів.

— Чого вам треба, капітане? — спитав де Вейл.

Його голос був слабкий і далекий, а навколо нього я скоріше відчував, ніж бачив нечіткі контури меблів: письмовий стіл, стілець, книжкова шафа. Була легенда, ніби Де Вейл мав особливий приватний кабінет, в якому проводив «судовий розгляд» жінок, що були свідками або підозрюваними.

— Мені потрібен ордер, — сказав Найтінґейл.

— На звичайних умовах? — спитав де Вейл.

— Авжеж, — сказав Найтінґейл.

Він вийняв з кишені свого піджака сувій з цупкого паперу й простягнув його де Вейлові. Привид простягнув прозору руку й взяв папір з пальців Найтінґейла. Попри недбалість цього руху я був певний, що переміщення фізичного предмета чогось коштувало Де Вейлові. Закони термодинаміки щодо цього абсолютно чіткі — за всі борги треба сплатити повністю.

— І якого лиходія ми прагнемо затримати? — спитав Де Вейл, кладучи папір на прозорий стіл.

— Генрі Пайка, ваша честь, — сказав Найтінґейл. — Якого знають за ім'ям Панч, а також за ім'ям Пульчинела.

Очі Де Вейла заблищали, губи смикнулися.

— Ми що, заарештовуємо маріонеток, капітане?

— Скажімо так, ми заарештовуємо ляльковика, ваша честь, — сказав Найтінґейл.

— За яким звинуваченням?

— Вбивство власних дружини та дитини, — відповів Найтінґейл.

Де Вейл зацікавлено нахилив голову.

— Вона була гадюка? — спитав він.

— Перепрошую, ваша честь? — сказав Найтінґейл.

— Ну ж бо, капітане, — сказав Де Вейл. — Жодний чоловік не битиме свою жінку без провокації. Отже, вона була гадюкою?

Найтінґейл вагався.

— Жахлива гадюка, — сказав я. — Прошу пана вибачити. Але малюк був невинний.

— Жіночий язик може довести чоловіка до жахливих вчинків, — сказав Де Вейл. — Це я і сам можу засвідчити, — він підморгнув мені, і я подумав: «Чудово, тепер я це обличчя не зможу забути». — Але малюк був невинний, а тому винного треба заарештувати та поставити перед судом.

У примарній руці Де Вейла з'явилося перо, і він вправно нашкрябав ордер.

— Сподіваюсь, ви не забули про належне, — сказав Де Вейл.

— Формальності влагодить мій констебль, — сказав Найтінґейл.

А це для мене було несподіванкою. Я подивився на Найтінґейла, а той зробив рукою жест, наче робив Lux. Я кивнув, мовляв, зрозуміло.

Де Вейл демонстративно подув на чорнила, потім згорнув аркуш трубочкою й повернув його Найтінґейлові.

— Дякую, ваша честь, — сказав той, а потім звернувся до мене: — Щойно будете готові, констеблю.

Я створив світоч і спрямував його до Де Вейла, а той обережно взяв його правою рукою. Хоча я продовжував підтримувати закляття, світло потьмяніло — я припустив, що Де Вейл всмоктує магію. Я утримував його ще хвилину, а потім Найтінґейл змахнув долонею, наче рубав, і я припинив. Світло згасло, де Вейл зітхнув і вдячно кивнув мені.

— Так мало, — з жалем сказав він і зник.

Найтінґейл простягнув мені згорнутий папір.

— Тепер ти маєш належний ордер, — сказав він.

Я розгорнув ордер; як я й очікував, аркуш залишився пустим.

— Ходімо, заарештуймо Генрі Пайка, — сказав Найтінґейл.

Коли ми вийшли зі сховища, я повернув у еїрвейв батарейку та викликав Леслі.

— Про нас не турбуйся, — сказала вона. — Ми тут залюбки чекаємо, доки ви нагуляєтеся.

Окрім неї, я чув інші голоси, дзенькання келихів і останній популярний хіт. Я не став їй співчувати — вона була в пабі. Я висловив припущення, що настав уже час їй та решті команди підтримки приготуватися.

Поліцейська робота базується на системності, на процедурах і плануванні — навіть якщо полюєш на надприродну істоту. Коли ми — я, Найтінґейл, Сівол, Стефанопулос і Леслі — розробляли деталі операції, на це пішло менш як п'ятнадцять хвилин, бо те, що ми робили, було стандартним «ідентифікувати, заблокувати, вистежити, заарештувати». Ідентифікувати останню жертву Генрі Пайка доведеться мені. Щойно я це закінчу, Найтінґейл виконає свій магічний фокус і відстежить дух Генрі до його могили. Підлеглі Сівола заблокують вулиці, якщо почнеться справжнє лайно, а доктор Валід стоятиме напоготові разом із бригадою невідкладної допомоги на випадок, якщо якомусь бідоласі не пощастить і його обличчя відвалиться. Тим часом Стефанопулос була напоготові з фургоном будівельників, яким платили півтори ставки, та, як я дізнався згодом, з маленьким екскаватором, щоб розкопати знайдену могилу. Вона мала ще один фургон — констеблі в уніформі на випадок, якщо Генрі Пайк виявиться похованим під населеною спорудою, на кшталт паба або кінотеатру. Формальним керівником операції був Сівол; це, безумовно, забезпечило йому чудовий настрій.