Синдром листопаду, або Homo Compatiens

Розділ 14. Наслідки

Близько двох тижнів я боровся з собою — чи, може, з кимось набагато вищим. Тьмяні гарячі жахіття будили мене серед ночі, мене лихоманило, мене перевертало з обурення, з почуття страшної несправедливості — я задихався.­­­­­ Я стискав зуби, підходив до вікна і дивився на нічну вулицю, аж поки моя реальність не брала гору. Я не будив Алли. Йшов у душ і стояв під холодними струменями води, ніби гасив якусь внутрішню пожежу. Допомагало — під ранок.

Тоді я згадав свій старий трюк, ще з часів, коли працював нічним сторожем в офісі Спонсора, — випадково віднайшов у новорічну ніч: потрібно дивитись розважальні програми, бажано гумористичні, краще із гарними жінками, ще вірніше — п’яним. Це неабияк відволікає. Жодної документалістики! Не дай Боже, авторське кіно! У жодному разі не читати книжок! І тільки не новини, правдиві чи брехливі — немає значення. Щастя, що тепер розваг було повно і в Інтернеті — веселись хоч цілодобово. Одного разу так і дивився всю ніч новий гумористичний серіал. Спочатку було не так уже й смішно — але трохи пива, трохи жартів нижче пояса, і от вранці… я був знову ніякий, але вже не від примар — які там примари? — і це була моя перемога над хворобою.

Я вирішив, що знайшов вихід, що все — життя налагодиться знову. Навіть запросив Аллу повечеряти і вже точно знав, що скажу їй, репетирував простеньку, беззмістовну по суті фразу цілісінький день:

— Я обіцяю, що знову стану нормальним. У нас все буде. Не гірше, а краще, ніж в інших.

Я сам не певен був тепер, що це таке, ця омріяна мною нормальність, але Алла сприймала її досить просто, по-­жіночому:

— Ніякої більше Ла… Як ти називав ту жінку? Ліза? Лазіза?

— Ніякої Лазізи. Ніякого Мухаммеда. Їх ніколи не було. Всього, що я бачив, ніколи не було. Це ж лише моя уява.

Алла потягнулась до мене, торкнулась моєї руки, розкрила долоню, ніжно так, ніби між нами було колись щось схоже на почуття Мухаммеда до Лазізи. Тьху! Не думати більше, віднайти ту білу кульку всередині себе і з’їсти, зжерти, запивши склянкою теплої води.

— Ти занадто чутливий, коханий, вразливий до новин. Звичайно, це тяжко уявити — дійти до того, щоб палити себе живцем[4]… Але в тому-то і справа, що цього нормальній людині уявляти не треба.

— Палити себе живцем? Про що ти?

— Ну, те, що у новинах було, про араба…

— У яких новинах?

— Ну… як… Ти хіба не бачив? Заворушення у… Тунісі, здається, чи ще десь в Африці. Весь безлад через те, що якийсь придурок підпалив себе на знак протесту проти несправедливості. Видно, слави захотів — тепер має. Я подумала, тобі через то і снились жахіття. Якби кожен себе через таке підпалював, навколо самі свічки були б, а не люди!