Синдром листопаду, або Homo Compatiens

— Спокуха! Щас все починим! — гучно сповістив Толік, але я чув наче крізь товщу води.

Треба піти зробити собі кави, щось думки розбігаються…І світла ж усе одно нема. Та нікуди я не пішов, із запізненням зрозумів, що кави не вийде — кавоварки працюють на електриці, а не на емоціях офісних ледарів, які — вже чути каблучки і розмови — злітаються до темної кухні. Ні світла, ні кави, ні грошей, ні надії… Що? Що за маячня?

Мати зовсім постаріла… Скільки вже років батька нема?

Сьогодні приходив єгиптянин Наім, просив грошей позичити. Де там! Сам не знаю, що робити. Зі злості я пхнув ногою каменюку — лише завдав собі болю. Ідіот! Що буде з матір’ю, сестрою, братами, якщо я не зможу піти на ринок!

Треба звикнутись, просто звикнутись із думкою, що ніколи я не буду жити гідно. Треба звикнутись із приниженням, із тим, що я ніхто, а люди у погонах — мають необмежену владу. Ніби у язичництві, у нас є маленькі боги — чиновники, поліцейські, і великі — президент, міністри. А я лише смертний. Чи на це є воля Аллаха? Але хіба Аллах може бути покровителем таким лихим людям? Ні-ні, Коран вчить доброго, а ці люди, що принижують гідність вірного мусульманина, не мають і права називатися мусульманами.

Так я думав дорогою до мерії. Не помічав перехожих, не помічав, як махає мені рукою хтось збоку, аж поки Лазіза не наздогнала мене.

— Куди ти, Мухаммеде?

— До мерії.

— До мерії? Що ти затіяв? — Лазіза схопила мене за рукав. Це нечувано, але приємно.

— Хочу відновити справедливість.

— Ні, Мухаммеде, не роби цього. Все одно нічого не вийде, тільки більше лиха накличеш на нас. 

Лазіза сказала «на нас», і щось у цьому було таке… Може, справді ми були б щасливі разом. Але чи віддасть її батько за бідного торговця фруктами?

— Зачекай, я закличу батька, він тут неподалік.

— Що? — я не встиг перемкнутися зі своїх думок.

— Ну, батько тут, поруч, домовляється про щось із родиною Мухді. Я покличу.

Лазіза побігла назад, до будинку Мухді… А я, я лишився стояти посеред вулиці, залишений без будь-яких сподівань взяти Лазізу за дружину. У заможній родині Мухді двоє синів. Один такого ж віку, як Лазіза, другий набагато старший… Про що її батько може говорити з батьками двох синів? Лише про одруження одного з них із Лазізою! Вигідна, така вигідна пропозиція, не те що бути дружиною невдахи… Якби ця країна була справедлива, він мав би гроші на комп’ютер і час на навчання, бо мати отримувала б гідну пенсію і виплати на малолітніх дітей. І він знайшов би гідну роботу. Він же не просить нічого задарма! Лишень дайте можливість знайти роботу! Він працював би так добросовісно, що сам Пророк пишався б ним, і батько був би щасливий на небесах. Але країною тут правлять ці язичники, що лише в собі бачать богів, вороги Аллаха!