Маркус і Діана. Світло Сіріуса
- Автор: Гаґеруп Клаус
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 966-8317-92-0
- Переводчик: Галина Кирпа
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Маркус і Діана. Світло Сіріуса». Краткое содержание книги:
Проте коли Маркус вдає із себе фана й пише листи відомим людям, то ніби перевтілюється. Тепер він не Маркус Сімонсен — він стара-престара осліпла бабуся, чи спортивна зірка, дискваліфікована за допінг, чи самотній мільйонер…
Ця книжка — перша в серії про непередбачуваного тринадцятирічного Маркуса — набула шаленого успіху у світі.
— Я допоможу тобі, Діано, — спокійно мовив він. — Я знаю про твої проблеми.
Не чекаючи відповіді, він обернувся до фотографів.
— O.K., люди добрі. Мабуть, на сьогодні досить, ми вам дуже вдячні.
Спершу запала тиша, а тоді хтось із фотографів хихикнув. Нічого нового в тому не було. Люди й раніше брали його на посміх. Ну й що ж, йому однаково.
— Атож, — спокійно сказав він. — Дуже смішно, еге ж? Як на вас, то, може, й страшенно смішно? Хіба ви знаєте смішніше заняття, ніж знущатися з тих, кому не до снаги за себе постояти? Але тепер ваше свято закінчилося.
І так воно й сталося. В ресторані запала мертвецька тиша. Монс підвівся з-за столу. Він почервонів як рак. Сіґмунд потягнув його за рукав.
— Сядьте, пане Сімонсене, — шепнув він. — Я думаю, що так буде краще.
Монс опустився на стілець і втягнув голову в плечі.
— Невже ви не розумієте, що вона також людина? — голосно й дзвінко спитав Маркус. — Людина! Але вам не відомо, що таке бути людиною, правда ж? Бо ви думаєте, що вона всього-на-всього лялька. Еге ж? Лялька, з якою можна робити все що завгодно. Ви скрадаєтеся за нею назирці й фотографуєте її, аби тільки заробити собі купу грошей і розбагатіти, як… — він не згадав іншого імені, — як дядечко Скрудж![21]
Спершу здалося, ніби фотографи ось-ось розгніваються, та раптом той, що хихотів, підняв камеру й почав нею клацати. Маркус замахав руками, щоб захистити Діану, одначе фотограф клацав і далі, а за ним заходилися клацати й інші двоє. Їхні обличчя ховалися за камерами. Фотографи були схожі на чудовиськ, що метали смертельно небезпечні сліпучі блискавки, хоч цілилися вони не в Діану. Вони цілилися в нього. В Маркуса Сімонсена, охоронця.
— Ану, стріляйте! — крикнув він. — Ми вас не боїмося!
Він почув позад себе кроки, — то підійшла Діана. Вона зупинилася поруч. Він розставив навкруг неї руки, ніби захисний заслін. Вона все ще усміхалася. Овва, вона начебто й зраділа. Потім обняла його за стан.
Тепер, напевно, вона відчувала себе впевненіше. І в неї на те були всі підстави. Він її не розчарує.
— Ну ось, бачите, де ми стоїмо? — крикнув він. — Думаєте, ви вже нас спіймали? А дзуськи! Ви вже нам у печінки в’їлися. Ми — як ті птахи. Полинемо вгору… високо і вільно. А ви, ви просто нікчемні горопахи… мавпуси!
Він замовк. Стояв непорушно й бездумно. Блискавки сяяли, а Діана усміхалася. Тоді погладила його по голові й підморгнула фотографам.
— Який ти милий, — сказала вона. — Як тебе звати?
— Мене звати Маркус, — відповів він. — Маркус Сімонсен. Саме так мене звати.
То був промах. Почувши звук власного імені, він більше не міг не думати. Вогонь у мозку погас, і думки покотилися його головою, як навальна снігова лавина. Що він накоїв? Чого це він тут стовбичив? Либонь, остаточно з’їхав з глузду. Цілком і назавжди. Червоний, як буряк, він, минаючи очима фотографів, безпорадно витріщився на Монса. Проте на допомогу звідти очікувати не доводилося. Батько теж був червоний і збентежений. Добродій Помідор молодший і добродій Помідор старший. Ось їх і подали до столу. Він потупив очі в підлогу.
Фотографи перестали клацати. Позад нього хтось щось промурмотів. А хтось ще й засміявся. І спереду, і ззаду. Він заплющив очі, жадаючи стати невидимим, але того не вийшло. Очевидячки, він був найпомітнішою персоною в ресторані. А завтра буде найпомітнішим у цілій країні, бо його знімки подадуть усі газети та журнали. Скандал у тринадцять років. «Неповнолітній залицяльник привселюдно осоромився в ресторані „Фішланн“.» «Божевільний хлопчина завдає кінозірці прикрощів і називає її птахою».
Він відчув на своєму плечі руку. Мабуть, по нього приїхала поліція.
— Вибачте, — промимрив він. — Я незумисне.
Він помітив, що над ним хтось схилився.
— То ти Маркус?
Ні, це не поліція.
— Маркус молодший?
Голос звучав тихо й лагідно, і від теплого подиху, що майже торкався його вух, у нього по спині пробіг мороз. Він мовчки кивнув і розплющив очі. Її обличчя було зовсім близько. Вона поцілувала його в щоку. Він знов заплющив очі й відчув, ніби кудись летів. Діана Мортенсен взяла його за руку, і він полинув у небо.
— Дуже приємно тебе бачити, — голосно сказала вона. — Я багато про тебе чула. Нам буде про що поговорити.
Вона променисто всміхнулася. Він також намагався відповісти їй привітною усмішкою. Звісно, вона в нього вийшла якась не дуже природна. Річ у тім, що він перебував на дорозі в небо, і його голова ще трохи йшла обертом.
21
Дядечко Скрудж — один із надзвичайно скупих на гроші героїв «Качиних історій» Волта Діснея.