Балтазар прибуває в понеділок

— Довести? В жодному разі!

— Тоді з чого ж ви виходите, коли так категорично твердите, що він не кінчив самогубством?

Матильда Григоріу допила коньяк, який ще був у склянці, а коли, як і недавно перед цим, зареготала, очі її наповнилися великими, мов гліцериновими, сльозинками.

— Парасків боявся! Так, боявся, — прошепотіла вона, витираючи очі ріжком скатертини зі столу, бо в неї не було носовика.

— Кого він боявся, пані?

— Він говорив мені: «Матильдо, і соромно, але я тобі признаюся, що мені дуже страшно. Знаєш, як я боюся, Матильдо?» — питав він мене. «Не знаю, Парасківе», — призналася я. «Боюся, як боялася первісна людина, коли перестала бути мавпою». Я не розуміла і спитала його: «А як же вона боялася?» — «Вона боялася всього, Матильдо. Боялася сонця, яке пекло, дощу, хмари, блискавки й грому, дерев у лісі, вітру, коли: він був сильним, темряви, коли залягала: ніч, сну і сновидінь, народження, але більш за все смерті… Вона всього панічно боялася. І знай, Матильдо, я теж так боюся». Тепер вам зрозуміло, чому я не можу вірити, що він покінчив самогубством?

— Ні.

— Та це ж так просто, пане! Коли людина перестала бути мавпою й була охоплена панічним жахом, хіба вона кінчала самогубством? Ні! Ви чудово знаєте, що ні. Якби вона це зробила, то й нас не було б. І, слово честі, від цього не було б великої шкоди.

«Невже вона п’яна?» — спитав себе Богдан. Та це було малоймовірним, бо з усього видно, що Матильда добре натренована в пияцтві.

Наступної миті Богдан помітив, що, не зважаючи на потік сліз, які Матильда витирала скатертиною, її обличчя лишалося незворушним, спокійним і ясним.

— Пані Матильдо, якщо Парасків боявся так, як первісна людина, а, як ви вірно зауважили, первісна людина ніколи не кінчала самогубством, то чому це зробив він? Кого він так панічно боявся?

— Спитайте мене краще, чим саме він був наляканий?

— Я вас питаю: чого саме він так боявся?

— Якщо я вам скажу, хіба ви зрозумієте? Якщо я вам скажу, хіба ви мені повірите?

У голосі і в тоні, яким вона говорила, був майже відчай. В очах стояли сльози, а руки, дуже гарні, майже неймовірно гарні руки заломлювала ніби для того, щоб показати відчай, який її охопив. Богдан знав, що одною з основних якостей офіцера контррозвідки є—не губити ясність розуму, залишатися спокійним і не дозволяти собі бути зворушеним словами, якими б переконливими вони не здавалися. Він знав також, що в більшості випадків свідчення жінок суб’єктивні й перебільшені, і це жінки роблять не зі злим наміром, а через різне ставлення до чоловіка, якого вони люблять, або яким захоплюються, і до того, якому вони чомусь не симпатизують або якого навіть ненавидять. Так, Богдан усе це знав, точніше, досвід навчив його усього того, та все одно, почувши запійтання Матильди й побачивши, з яким відчаєм вона ламає свої гарні руки, він мимоволі схвильовано здригнувся.