Балтазар прибуває в понеділок
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Йосип Фельдштейн
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Балтазар прибуває в понеділок». Краткое содержание книги:
Першим почав активно діяти старший лейтенант Доробанцу. Він оглядав паспорти з особливою ретельністю» та не спостеріг нічого підозрілого, що викликало б у нього хоч найменшу підозру. Все ж таки він записав прізвища двох пасажирів, що прибули з Парижа, повідомивши про них далі.
На прикордонному пункті Недлак Богдан дивився крізь вікно, як розсіюється темрява. Він прийшов сюди недавно, спав погано, як і завжди, коли доводилося міняти ліжко, і тепер почував себе наче після пиятики. Ніч була тиха. Через кордон не проїхала жодна машина, крім румунського рефрижератора з Швейцарії.
Почало трохи розвиднятися. Тишу ще не порушили гудки й гуркіт моторів. Крізь відчинене вікно віяло прохолодою й ледь помітним ароматом скошеної трави. З сусідньої кімнати спочатку почулося голосне позіхання, потім хтось там закашляв, як зранку кашляють запеклі курці.
Богдан подивився на годинника. Ще не було четвертої години. Принаймні вже небагато лишилося чекати початку руху машин. Прикордонники йому говорили, що через велику спеку мандрівці машинами їхали в перші години ранку. Він випив чашку кави, принесеної з буфету м'ятної дільниці, і палив цигарку, весь час кривлячись, як (з ним траплялося завжди, коли він не міг витримати спокуси й «отруювався» натщесерце. Потім він подзвонив на прикордонну заставу Стамора-Моравиця старшому лейтенантові Доробанцу:
— То як у тебе справи, Доробанцу?
— Ще мало машин проїхало.
— Що?
— Нічого. Лише два типи мені не дуже сподобалися, але не думаю, щоб хтось із них був той, що нас цікавить. А як у вас?
— Ще дуже рано, а мої «клієнти» великі сплюхи, так що я поки що безробітний.
— Товаришу капітан, мені здається, що головний козир запопаде товариш майор.
— І я так думаю» Але ми теж повинні бути уважні, ще й дуже.
— Зрозуміло. Бажаю вам великого щастя, товаришу капітан:.
Дякую. Того ж і вам.
Богдан поклав трубку. Розвиднілось зовсім. Знову він подивився у вікно. В той час дві туристські машини зупинилися на контрольному пункті. Перша була «гордіні», друга «фольксваген»,
«Великий Балтазар не їздить такими таратайками», — подумав про себе Богдан, запаливши нову цигарку.
Із «гордіні» вийшов високий блондин, який у лівому кутку рота тримав згаслу люльку. Поки у блондина перевіряли паспорти, його супутниця, так само висока і так само блондинка, відчинила вантажне відділення для митного контролю. З «фольксвагена» вийшли три жінка з типово німецькими обличчями. їхні паспорти були в повному порядку, — нічогісінько підозрілого.
До кінця митного контролю ще кілька машин, які прибули за той час, чекали своєї черги, отже, й прикордонникам і митникам вистачало роботи. Богдан оглядав паспорти, на його думку, якнайретельніше, та в душі він був не. дуже переконаний, що виконає своє завдання, бо не мав жодного уявлення, як виглядав Балтазар; єдиною зачіпкою, щоб натрапити на нього, було лише його власне чуття. Особисте чуття в нього було. Особисте чуття мали і Дуку, й Доробанцу. Цей нюх не був чимсь природженим, вій був результатом досвіду праці у контррозвідці. Однак чуття не було і не могло бути безпомилковим, навпаки, якщо дуже часто на нього покладатися, воно може стати небезпечним і призвести до помилок, часто непоправних.
Хоч уже була майже година дня, жоден з туристів, що прибули сюди через цей прикордонний пункт, не викликай у нього підозри.
«Це означає: шукати голку в копиці сіна», — подумав він із прикрістю, хоч дуже добре пам’ятав, що вже не раз йому траплялося мати почуття, що він перетрушує сіно, шукаючи голку, щоб зрештою там знайти її.
І все ж таки…
Машин поменшало. Було парко, так парко, що нічим було дихати. Богдан особливо не страждав від спеки. Однак цього разу він дуже спітнів. Його мучила спрага, він спорожнив чотири пляшки пепсі-кола І тепер був ладен уже докінчити й п’яту; У конторі митників було ввімкнуто радіо. З репродуктора чувся голосний і хриплий спів.