Сповідь відьом

Найважчою частиною будь-яких занять була для мене поза трупа — так звана «савасана». Для мене було майже неможливо лежати пласко на підлозі й не рухатися. А те, що майже всі вважали її розслаблено-відпочивальною, лише посилювало мою тривогу. Я лежала якомога тихше, заплющивши очі, й намагалася не сіпатися. Поміж мною та вампіром почувся шерхіт чиїхось ніг.

— Діано, — прошепотіла Аміра. — Ця поза — не для вас. Перекотіться і ляжте на бік.

Від здивування я широко розкрила очі. І втупилася у великі чорні очі відьми, пригнічена думкою про те, що вона якимось чином дізналася про мою таємницю.

— Скрутіться калачиком. — Я заворожено зробила так, як вона сказала. І моє тіло відразу ж розслабилося. Аміра легенько поплескала мене по плечу. — І очей не заплющуйте.

Я обернулася до Клермона. Аміра приглушила світло, але у яскравому світінні шкіри вампіра я чітко бачила риси його обличчя. У профіль він скидався на середньовічного рицаря, що лежав на гробниці у Вестмінстерському абатстві: довгі ноги, довгий тулуб, довгі руки та напрочуд сильне й вольове обличчя. В його зовнішності було щось древнє, хоча на вигляд він був старший від мене на кілька років. Я подумки провела пальцем по його лобі — від нерівної лінії волосся до випуклої очної дуги з густими чорними бровами. Мій уявний палець торкнувся кінчика його носа і випуклих губ.

Я рахувала його вдихи. За двохсотим разом його груди піднялися і завмерли. І після цього вампір довго-довго не видихав.

Нарешті Аміра наказала групі возз’єднатися з навколишнім світом. Метью перевернувся до мене і розплющив очі. Вираз його обличчя пом’якшав, і мого — також. Довкола нас розпочався рух, але присутні й не думали заважати мені своєю увагою. Я далі лежала, вдивляючись в очі вампіра. Метью чекав — він абсолютно непорушно лежав і спостерігав, як я спостерігаю за ним. Коли ж я сіла на підлозі, у мене закрутилася голова від різкого припливу крові до тіла.

Нарешті кімната припинила свої запаморочливі оберти. Аміра завершила вправи медитативним співом і покалатала якимись маленькими дзвіночками на своїх пальцях. Заняття скінчилося.

У кімнаті почулося тихеньке бурмотіння — то вампір вітався з вампіром, а відьма — з відьмою. Демони ж поводилися більш емоційно: вони домовлялися про нічні зустрічі в оксфордських клубах і перепитували один одного, де можна найвеселіше погуляти та «відтягнутися». Я збагнула, що то їх захопив потік енергії, пригадала розповідь Агати про те, що рухає душею демона, й усміхнулася. Двоє банкірів-інвесторів, обидва — вампіри — обговорювали нещодавній сплеск загадкових убивств у Лондоні. Я відразу ж пригадала Вестмінстер, і мені стало тривожно на душі. Метью зиркнув на них невдоволено, і банкіри змінили тему — почали обговорювати плани на завтрашній обід.

Кожен, хто покидав зал, проходив повз нас, бо ми стояли біля дверей. Відьми з інтересом кивали в наш бік головами. Навіть демони — і ті зустрічалися з нами поглядами; вони весело вишкірялися і обмінювалися значущими поглядами. Вампіри старанно оминали мене, але жоден не проминув сказати Клермону «привіт» або «бувай».