Сповідь відьом

Страх заповз хробаком у мої думки і почав відштовхувати мене від Метью Клермона. Він зваблював мене, стверджуючи, що можна бути істотою без докорів сумління та тривог. Але він був вампіром, тому не заслуговував на довіру. А стосовно магії він помилявся. Мусив помилятися. Інакше все моє життя було нічим іншим, як марною, наперед програшною битвою з уявним ворогом.

І я помилялася, що боялася. Супроти своїх же власних правил я впустила магію у своє життя — і вампір прокрався разом із нею. А слідком за ним натовпом повалили десятки інших створінь. Магія спричинила загибель моїх батьків, пригадала я, і одразу відчула на спині крижані моцаки паніки і поколювання шкіри.

— Жити без магії — це єдиний відомий мені спосіб лишитися живою в цьому світі, Метью. — Я намагалася дихати повільно, щоб емоції не взяли гору над здоровим глуздом, але це було важко зробити тепер, коли в кімнаті з’явилися привиди мого батька та матері.

— Ви живете по брехні, згідно з брехнею, до того ж ця брехня — абсолютно непереконлива. Вам здається, що ви успішно видаєте себе за звичайну людину, — сказав Метью спокійно-діловим тоном, немов лікар, що звертається до пацієнта. — Нікого ви не обдурите, окрім самої себе. Я ж мав можливість спостерігати, як вони на вас дивляться. Вони знають, що ви — інакша.

— Дурниці.

— Щоразу, коли ви кидаєте погляд на Шона, ви доводите його до безсловесного стану.

— Просто він нестямно закохався в мене, коли я була старшокурсницею, — зневажливо відкинула я цей аргумент.

— Він і досі до нестями у вас закоханий — але не в цім річ. А пан Джонсон тоді хто — теж ваш обожнювач? Бо ви маєте на нього майже так само паралізуючий вплив, як і на Шона: він тремтить від кожної зміни вашого настрою і страшенно хвилюється, щоб ви, не доведи Господи, сіли не за той столик. І мова йде не лише про звичайних людей. Ви мало не до смерті налякали дона Берно, коли різко обернулися і люто витріщилися на нього.

— Це ви про отого монаха в бібліотеці? — ошелешено спитала я. — Та то ж ви налякали його, а не я!

— Дона Берно я знаю з тисяча сімсот вісімнадцятого року, — сухо зауважив Метью. — І він теж надто добре знає мене, щоби мене боятися. Ми з ним познайомилися на приватному прийомі у герцога Шандоського, де він виконував партію Дамона в опері Генделя «Ацис і Галатея». Запевняю вас, його налякала саме ваша потужна енергія, а не моя.

— Це світ реальних людей, а не казка, Метью. Звичайні люди мають над нами чисельну перевагу, хоча й бояться нас. І нема нічого потужнішого за людський страх — ні магії, ні сили вампірів.

— Нічого. Страх та схильність до заперечення очевидного — ось що вдається людям найкраще, Діано, але негоже відьмі копіювати їхню поведінку.

— Я нічого не боюся.

— Ні, боїтеся, — спокійно заперечив Клермон, підводячись із дивана. — Втім, мені здається, що вже час відвезти вас додому.