Сповідь відьом

— Та ні, — щиро заперечила я. — Просто трохи дивно. З демонами ж гірше: коли вони на мене витріщаються, я відчуваю немов поцілунок. — Я скорчила огидну гримасу.

Метью розсміявся і поставив свій чай на стіл. Упершись ліктями в коліна, він подався всім тілом до мене.

— То ви таки трохи користуєтеся своїми здібностями відьми.

Пастка замкнулася.

Відчувши, як спалахнули мої щоки, я з люттю втупилася на підлогу.

— Краще б я ніколи не розгортала отой «Ешмол сімсот вісімдесят другий» і ніколи не брала з полиці отой чортів журнал! Це вп’яте за увесь рік я скористалася чаклунством, не враховуючи пральної машини, бо якби я не зупинила потік води, то затопила б квартиру на поверх нижче!

Благальним жестом Метью скинув угору обидві руки.

— Діано, мені байдуже, користуєтеся ви магією чи ні. Мене просто дивує, що ви це робите досить часто.

— Я не вдаюся до магії, відьмацької сили чи як ви там це називаєте. Я не така. — На моїх щоках запалахкотіли дві червоні плями.

— Ні, ви — така. Це у вашій крові, у ваших кістках. Ви народилися відьмою, і це так само природно, як народитися зі світлим волоссям та блакитними очима.

Мені ніколи не вдавалося до пуття пояснити, чому я уникаю магії. Сара й Ем так і не зрозуміли моїх аргументів. І Метью не зрозуміє. Мій чай вже охолонув, а я сиділа, згорнувшись калачиком, і щосили намагалася уникнути пильного погляду Клермона та його запитань.

— Мені це не потрібно, — сказала, нарешті, я крізь стиснуті зуби. — І ніколи не було потрібно.

— А що в цьому поганого? Сьогодні вам сподобалася здатність Аміри до співпереживання, хіба ні? І це головна складова її магії. Талант відьми нічим не кращий або гірший за талант писати музику чи вірші. Він просто інакший.

— А мені не хочеться бути інакшою, — роздратовано кинула я. — Я хочу жити простим буденним життям… яким живуть звичайні люди. «Там, де не буде вбивств, небезпеки та страху, що тебе викриють», — подумала я, зціпивши зуби, щоб ці слова не вискочили назовні. — Кожному хочеться бути нормальним, як усі.

— Як науковець мушу сказати вам, Діано, що такого явища, як «нормальність», не існує. — Ці слова Клермон промовив уже менш лагідним і терплячим тоном. — «Нормальність» — це дитяча казочка, яку звичайні люди розповідають собі для самозаспокоєння, коли стикаються з лавиною фактів, котрі свідчать про те, що світ довкола аж ніяк не є нормальним.

Але ніщо зі сказаного ним не послабило моєї впевненості в тому, що небезпечно бути створінням у світі, де панують звичайні люди.

— Погляньте на мене, Діано.

Я підвела очі — супроти власної інтуїції та бажання.

— Ви намагаєтеся відкинути магію так само, як — на вашу думку — це зробили ваші науковці сотні років тому. Та проблема полягає в тім, — тихо казав далі Метью, — що цей підхід не спрацював. Він зазнав фіаско. Навіть звичайні люди — і ті не можуть повністю виштовхати магію зі свого світу. Ви ж самі про це говорили. Магія щоразу повертається.