Сповідь відьом

— Якщо ви скінчили, мені вже слід відвезти вас до коледжу. Вам неодмінно захочеться вдягнутися тепліше перед тим, як піти до бібліотеки.

— Мені не стільки слід перевдягнутися в тепліший одяг, як помитися в душі, — відповіла я, підводячись, потім потягнулася, покрутила шиєю, щоб хоч трохи зняти хронічну заціпенілість. — А ще сьогодні ввечері маю йти на йогу. Бо у мене сидяча робота. Я багато часу проводжу за робочим столом.

Очі вампіра блиснули цікавістю.

— Ви займаєтеся йогою?

— Не уявляю без неї свого життя, — відповіла я. — Я люблю рух і люблю медитацію.

— Що ж, не дивно, — зауважив він. — Веслуєте ви так само — поєднуючи рухи з медитацією.

Мої щоки спалахнули рум’янцем. Виявляється, Клермон стежив за мною на річці так само пильно, як і в бібліотеці.

Метью поклав двадцятифунтову купюру на стіл і помахав рукою Мері. Вона помахала йому у відповідь, і вампір, легенько торкаючись мого ліктя, повів мене поміж столиків, зайнятих нечисленними завсідниками, що на цей час іще лишилися в кафе.

— А у кого ви займаєтеся йогою? — спитав він, відчиняючи мені дверцята свого авто.

— Я ходжу в оту студію, що на Хай-стрит. Мені поки не трапився наставник, який прийшовся б мені до вподоби, але я відчуваю, що незабаром це станеться, до того ж, як то кажуть, біднякам вибирати не доводиться.

У Нью-Гейвені було кілька студій, але Оксфорд у цьому сенсі сильно пас задніх.

Вампір всівся за кермо, повернув ключ і, акуратно здавши задом у найближчий проїзд, спрямував авто назад до міста.

— Там ви не знайдете такого рівня, який вам потрібен, — впевнено зазначив Метью.

— А ви теж йогою займаєтеся? — здивувалася я, на мить уявивши його масивне тіло, скручене у важку позу.

— Та трохи. Якщо хочете поїхати зі мною завтра на йогу, я зможу підібрати вас біля Гертфорда о шостій. Сьогодні вам доведеться змиритися зі своєю студією в місті, але завтра відвідаєте повноцінне заняття.

— А де ваша студія? Я зателефоную туди і спитаю, чи є в них заняття сьогодні увечері.

Клермон похитав головою.

— Сьогодні вони зачинені. А працює ця студія лише вечорами по понеділках, середах, п’ятницях та неділях.

— Я-а-асно… — розчаровано протягнула я. — А які вони — тамтешні заняття?

— Самі побачите. Це важко описати, — відказав Метью, ховаючи усмішку.

На мій подив, ми під’їхали аж до сторожки. Фред висунув голову, щоб подивитися, що то за авто зупинилося біля брами, а коли помітив табличку шпиталю Редкліфа, підійшов, щоб подивитися, у чому справа.

Клермон висадив мене з машини. Я спочатку помахала Фреду, а потім простягнула руку Клермону.

— Мені сподобався сніданок. Дякую за чай і компанію.

— Нема за що. Побачимося в бібліотеці.

Коли Клермон поїхав, Фред аж присвиснув.

— Гарненький автомобільчик, докторе Бішоп. То ваш приятель, еге ж? — Це було частиною його обов’язків — заради безпеки дізнаватися якомога більше про те, що відбувалося в коледжі й задовольняти свою ненаситну допитливість, яка була неодмінною умовою прийняття на роботу тутешніх сторожів.