Не сподівайтеся позбутися книжок
- Автор: Эко Умберто, Кар’єр Жан-Клод
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-131-7
- Переводчик: Ірина Славінська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Не сподівайтеся позбутися книжок». Краткое содержание книги:
Єдине, що вірянин міг би хотіти врятувати, — це думку, що еволюція не випадкова, але наслідок «розумного провидіння». Проте актуальна полеміка не стосується проблеми провидіння, а дарвінізму як такого. Тож ми спостерігаємо регрес. Знову ми шукаємо у міфологіях порятунок від загроз технологій. І цей синдром може набути форм колективного вшанування таких осіб, як святий Піо!
Ж.-К.К.: Все ж таки маю одне уточнення. Здавалося, що ми викрили віру як матір усіх злочинів. Але з 1933 року, дати приходу Гітлера до влади, і до смерті Сталіна, двадцять років потому, на нашій планеті сталося близько ста мільйонів насильницьких смертей. Можливо, більше, ніж у всіх інших війнах в історії людства. До речі, нацизм і марксизм — це атеїстичні монстри. Коли здивований світ почав прокидатися від різанини, повернення до релігійних практик здалося цілком нормальним.
У.Е.: Але нацисти кричали «Gott mit uns!», тобто «Бог із нами», і вони практикували язичницьку релігійність! Коли атеїзм стає державною релігією, як це було в СРСР, більше немає жодної різниці між вірянином та атеїстом. Обоє можуть стати фундаменталістами, талібами. Якось я написав, що твердження Маркса про релігію як опіум для народу не є точним. Опіум має нейтралізувати, анестезувати, присипляти. Ні, релігія — це кокаїн для народу. Вона збуджує натовп.
Ж.-К.К.: Скажімо, це суміш опіуму з кокаїном. Справді, нині мусульманський фундаменталізм, здається, взяв естафету войовничого атеїзму, а ми ретроспективно можемо розглядати марксизм і нацизм як дві дивні язичницькі релігії. Але скільки жертв!
Ніщо не зупинить
марнославство
Ж.-Ф. де Т.: Минуле доходить до нас деформованим у всі можливі способи, особливо коли дурість береться його нам передати. Ви наполягли також на тому, що культура пам'ятає лише піки творення, Гімалаї, нехтуючи майже всім тим, що і так було не на нашу користь. Ви могли б надати декілька прикладів цієї категорії «шедеврів»?
Ж.-К.К.:Мені одразу на думку спала надзвичайна праця в трьох томах — «Безумство Христа», де автор пояснює, що персонаж у реальності був «фізичним і ментальним дегенератом». Проте автор праці Біне-Сангле був відомим професором медицини, свою працю він видав на початку XX століття, 1908 року. Процитую декілька фрагментів: «Тривала анорексія та напад гематидрозу, передчасна смерть на хресті від захлинання, яке викликав плевричний вилив туберкульозної природи з лівого боку грудей…». Автор уточнює, що Ісус був низьким на зріст і мало важив, походив з родини виноробів, де пили добре вино, тощо. Коротше, «протягом тисячі дев’ятисот років західна спільнота живе з помилкою діагнозу». Це книжка безумця, але складена з серйозністю, що заслуговує на успіх.
У мене є інша історія. Ідеться про французького прелата XIX століття, на якого впало осяяння. І він осягнув, що атеїсти — це не збоченці і не злі люди. А просто божевільні. І їх треба закривати в спеціальних лікарнях для атеїстів і лікувати. Наприклад, холодним душем і щоденним читанням двадцяти сторінок богослова Боссюе. Відтак більшість повернуть собі здоров’я.
Автор на ім’я Лефебр, здається, дуже освічений, представив свою книжку великим психіатрам того часу — Пінелю, Екіролю — які, звісно, її не сприйняли. Я написав сценарій для телефільму «Credo», його зняли двадцять п’ять років тому з Жаком Дере в головній ролі, де описую повну протилежність цього ненормального прелата, що хотів ув’язнити і поливати душем усіх атеїстів. Якось у «Le Monde» я прочитав історію вчителя історії з Києва, котрого заарештувало КДБ, допитували, визнали божевільним і відправили в лікарню. Уявляю собі той допит.
У.Е.: Варто було би згадати ще давніше минуле. Працюючи над книжкою про пошук досконалої мови, я натрапив на божевільних лінгвістів, авторів безумних теорій про походження мови, серед яких найцікавішими були націоналісти, на думку яких мова їхньої країни — мова Адама. Скажімо, на думку Гійома Постеля, кельти походили від Ноя. Інші, з Іспанії, проводили родовід кастильської мови аж до Тубала, сина Яфета. Для Йоганеса Бекануса всі мови походили з первинної мови, антверпенського діалекту. Барон Рікольт підтримував думку, що фламандська мова — єдина розмовна мова в колисці цивілізації. У тому ж XVII столітті Георг Стірнгельм у своїй праці «De linguarum origine praefatio» доводить, що готська мова, яку він вважає старонорвезькою, була першоджерелом усіх відомих мов. Шведський вчений Улоф Рудбек в праці «Atlantica sive Mannheim vera Japheti posterorum sedes ac patria» (і там три тисячі сторінок!) стверджує, що Швеція — батьківщина Яфета, а шведська мова — мова Адама. Один із сучасників Рудбека, Андреас Кемпе, написав пародію на всі ці теорії, в якій ідеться про те, що бог розмовляв шведською мовою, Адам — данською, а Єву спокусив франкомовний змій. А згодом з’являється Антуан де Рівароль, який звісно, не стверджував, що французька мова — це прамова, але говорив, що вона найбільш раціональна, бо англійська — надто складна, німецька — надто брутальна, італійська — надто плутана тощо.