Не сподівайтеся позбутися книжок

В будь-якому разі, тема співавторства Корнеля та Мольєра дозволяє уявити собі різноманітні сценарії. Мольєр керував театром з найнятими працівниками, управителем, акторами, людьми, в яких він постійно був на очах. Існували списки, де всі його дії було записано — як рецепти. Це дозволяє припускати, що головне було прихованим, що загорнутий у довгий чорний плащ Корнель вночі приносив тексти. Дивовижно, що ніхто з їхніх сучасників про це не здогадався. Але довірливість робить цю версію цілком вірогідною. І от знову ми потрапляємо в поле теорії змови. Для деяких людей неможливо прийняти світ таким, яким він є. Оскільки світ переробити неможливо, вони прагнуть із усіх сил його переписати.

У.Е.: З актом творення обов’язково має бути пов'язана таємниця. Цього вимагає публіка. Якби було інакше, то в який спосіб Ден Браун заробляв би собі на хліб? З часів Шарко ми дуже добре знаємо, чому в істериків на тілі з’являються стигмати, але ми досі обожнюємо Святого Піо. Банально було би, якби Корнель був просто Корнелем. Натомість цікавість подвоюється, якщо Корнель буде не лише Корнелем, але й Мольєром.

Ж.-К.К.: Що стосується Шекспіра, то варто згадати, що мало його п’єс було опубліковано прижиттєво. Після його смерті група англійських ерудитів об’єдналася, щоби укласти перше повне видання його творів, — сталося це 1623 року, і перше видання вважається оригінальним, його називають «Folio». Скарб зі скарбів, це точно. Чи десь залишилися ще примірники цього видання?

У.Е.: Я три примірники бачив у Folger Library у Вашингтоні. Вони є, але переважно на антикварному ринку. Я розповідаю історію про книгаря та «Folio» 1623 року в романі «Дивовижний вогонь королеви Лоани». Історію про мрію будь-якого колекціонера. Мрію торкнутися Біблії Гутенберга чи «Folio» 1623 року. Але на ринку більше немає Біблії Гутенберга, ми про це вже говорили — всі вони зберігаються у великих бібліотеках. Дві я бачив у Нью-Йорку в «Pierpont Morgan Library», і обидві були, проте, неповні. Однієї з них я торкався — на пергаменті з кольоровими вручну розписаними буквицями — в Бібліотеці Ватикану. Ватикан — це не Італія, тобто в Італії немає жодної Біблії Гутенберга. Останній примірник у світі було продано двадцять років тому японському банку за, якщо я не помиляюся, три чи чотири мільйони доларів. Якби раптом на ринку з'явився ще один такий, нікому б не вдалося спрогнозувати, за яку ціну його продавали б. Всі колекціонери мріють знайти десь якусь бабцю, в якої б у старій шафі стояла би Біблія Гутенберга. Мріють, що та вісімдесятип’ятирічна бабця хвора. І що колекціонер їй пропонує за цю книжку двісті тисяч євро. Для бабці це величезні гроші, що дозволять приємно дожити життя. І тут виникає запитання: от принесете ви цю Біблію додому, і що далі з нею робити? Або ви нікому не скажете — і це буде подібне до усамітненого перегляду кінокомедії. Або скажете, і це активізує всіх крадіїв світу. Від безвиході ви віддасте її мерії міста. Книжку поставлять у надійному місці, і у вас із друзями буде можливість дивитися на неї так часто, як захочете. Але ви не зможете підхопитися посеред ночі та розгорнути її, торкнутися її, пестити її. То яка різниця — мати чи не мати Біблію Гутенберга?