Не сподівайтеся позбутися книжок
- Автор: Эко Умберто, Кар’єр Жан-Клод
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-131-7
- Переводчик: Ірина Славінська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Не сподівайтеся позбутися книжок». Краткое содержание книги:
Ж.-К.К.: Ми знайшли перші ассирійські бібліотеки, хоча нічого не знали про клинопис. Завжди є проблема втрат. Що рятувати? Що передавати і як передавати? Як можна бути певним, що мова, якою я користуюся тепер, буде зрозумілою завтра і післязавтра? Цивілізація немислима, якщо не ставить собі цього питання. Ви кажете про ситуацію, коли всі лінгвістичні коди зникли чи мови замовкли та стали темними для розуміння. Але можна уявити й щось протилежне. Якщо сьогодні я зроблю на стіні позбавлене сенсу графіті, завтра з’явиться хтось, хто стверджуватиме, що розшифрував його. Якось я цілий рік для розваги вигадував різні види письма. І певен, що завтра інші люди могли би дати значення вигаданому письму.
У.Е.: Це природно, бо й дурості вистачить для продукування інтерпретації.
Ж.-К.К.: Або ж інтерпретації вистачить для продукування дурості. Тут є і внесок сюрреалістів, які працювали над зближенням неспоріднених або нічим не пов'язаних слів, аби розпустився прихований сенс.
У.Е.: Щось подібне знаходимо і у філософії. Філософія Бертрана Рассела не спровокувала стільки ж інтерпретацій, що й філософія Гайдеггера. Чому? Тому що Рассел надзвичайно ясний та зрозумілий, натомість Гайдеггер — темний. Я не кажу, що один мав рацію, а інший — ні. Я особисто остерігаюся обох. Але коли Рассел каже дурниці, то він каже їх розбірливо, а от у Гайдеггера, навіть коли він говорить якийсь трюїзм, це важко помітити. Щоби ввійти в історію, тривати, краще бути незрозумілим. Геракліт про це вже знав…
І ще в дужках: а ви знаєте, чому досократики писали тільки фрагменти?
Ж.-К.К.: Ні.
У.Е.: Тому що жили посеред руїн. А якщо серйозно, то часто сліди цих фрагментів залишилися лише в коментарях, які до них писали, іноді — багато століть потому. Найбільша частина того, що ми знаємо про філософію стоїків, які були інтелектуальним явищем, важливість якого ми досі недооцінюємо, відома нам завдяки Сексту Емпірику, який писав, аби спростувати їхні ідеї. Так само ми знаємо численні фрагменти досократиків завдяки дописам Флавія Аеція, який був повним дурнем. Аби це усвідомити, достатньо просто перечитати його записки. Тож можна й засумніватися, чи те, що до нас дійшло, повністю відповідає духові ранніх античних філософів. Також варто згадати історію галів, описаних Цезарем, та історію германців, описаних Тацитом. Ми знаємо про ці народи завдяки свідченням їхніх ворогів.
Ж.-К.К.: Те ж саме можна сказати про Отців Церкви, які писали про єретиків.
У.Е.: Це так само, як ніби ми знаємо філософію XX століття лише з енциклік Ратцінгера.[16]
Ж.-К.К.: Мене вразив персонаж Симона Волхва. Якось я присвятив йому книжку. Це сучасник Христа, про якого відомо лише з книжки «Діяння святих апостолів», тобто від тих, що оголосили його єретиком та звинуватили у «симонії» — в намірі купити у святого Петра магічні здібності Христа. Це приблизно все, що нам про нього відомо. Але ким він був насправді? За ним ходили учні, його називали чародієм. Він не міг бути просто недолугим шарлатаном, яким його показують вороги.
У.Е.: Богомили і павликіани їли дітей — ми знаємо це від їхніх супротивників. Але те ж саме казали і про євреїв. Всі вороги всього завжди їдять дітей.
Ж.-К.К.: Великою частиною нашого знання про минуле, що найчастіше доходить до нас із книжок, ми завдячуємо кретинам, дурням і супротивникам-фанатикам. Це трохи так, як ніби всі сліди минулого зникли, і ми можемо відновити його лише з творів отих літературних безумців, сумнівних геніїв, долею яких довго переймався Андре Блав’є.
16
Ратцінгер — прізвище Папи Римського Бенедикта XVI (прим. перекладача).