Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
— Льоля?.. — І раптом сп'янів. Наллявся огнем — вона налила. Сталось це хутко, о сталось це… Ну, я не збагну. Тільки повія це може зробити, бо це її хліб…
— Льолю, що ти робиш зі мною?..
— Гарно, мій Владю? Гарно, мій любий?..
— Ой, Льолю!..
На мить, на єдину пронеслось у голові:
— Ой, що це?.. Куди я попав?..
На мить, на єдину:
— Про-п-а-в!!!
— А-а-а!.. Не хочу!.. Пусти!..
Відірвав від себе. З надмірним зусиллям, як частку себе.
— …Я тебе затримав. Час у тебе забрав… Я заплачу…
Витяг карбованця, подав… Вона глянула гнівно, і раптом:
— Підітрися ними… Бувай!
Повільно, граційно пішла.
Василь Минко. Беладонна
Знайшов її в другому кінці саду. Лежала клубочком на голій землі…
— Льолю!..
І ще ближче над ухо:
— Простудишся, Льолю!..
Мовчала, дихала важко… (А було вже холодно: сивий вересень гуляв по ночах. І вітер так тужно шумів у берестках…)
Ні, вона не дихала, то мені здалося. Насправді змерзла і дуже дрижала…
— Ну, Льолю!..
Хоч би що, наче німа… Став на коліна. Потім сів коло неї. Легенько поторгав за плечі. Легенько — наче боявся…
— Невже заснула?..
Чекав — мо’ хоч ворухнеться. І так хвилин десять, а то й з півгодини… Потім присунувся ближче, напівліг коло неї. Шкіряною курткою накрив її плечі. Голі ж були, і руки голісінькі…
Жаль це був?.. Чи, може, запізніле людське чуття?.. Не знаю. Лежав мовчки, і більше нічого. Лежав, а очі — в темно-синє небо, разом з думками, далеко до зір…
Що ж далі трапилось — і досі не збагну. Якось воно раптом і так несподівано.
— …Будь ласка, в район!
— Що, як, чому?!?
— Без балачок… Ну, раз, два!..
Я підвівся й тихо до міліціонера:
— Товаришу!.. В чому ж справа нарешті?..
— Я не дитина. Ви теж, здається, ні… А тому — прошу!
І зараз же до Льолі:
— Ей, сафаро!.. Підводьсь!
— Як ви смієте?..
— Вас не питають.
Нагнувся, схопив Льолю за руку:
— Хутко!..
Дівчина дужче в клубочок. Руки під себе сховала.
— От іще, маніжиться буде… Ану, щоб без викрутасів! — Однією рукою поставив дівчатко на ноги. Як дитину, за шию…
Та рвонулась, визвірила очі на нього:
— Ти гад!
Соковитий матюк пролунав по саду.
— Тобі чого треба від мене?..
— А, ще панькаться буду, ходім!.. — Заніс руку над нею.
Я відвів його руку вбік:
— Ша, товаришок! Ану, без насильства!.. А то ще подивимось!..
— Що ти лякаєш, бачив таких!..
— Ну, і я бачив… Веди!
— І поведу… Ей, ти, кукло!.. Гайда!
— На ось!.. — Скрутила дулю. — Я когось гайдикну сьогодні!
— Льолю!.. Ходім!
А вона очі на мене і злісно:
— Куди, якого чорта?
— Прогуляймось трохи… Це ж недалеко.
— Мовчи, гад рубльовочний!..
— Льолю, ради всього!.. — Взяв її за руку. Не пручалась, пішла.
А в районі так:
— Товаришу черговий… В міському саду злапав. Підійшов тихо і на самім факті…
— Неправда!.. Товаришу черговий, одне тільки слово!..
Посміхнувсь черговий і так тихо, привітно до мене:
— Вірю, вірю… Ваші документи!
— Будь ласка, прошу!..
Подивився. Ще посміхнувсь, повернув назад.
— Да, неприємно трохи… Ну, нічого — платіть три карбованці!
— ?!?
— За віщо?.. Ви не маєте права!.. Я тут винувата!..
— Льолю!..
— Мовчи!..
…А за бар'єром аж п'ять їхнього брата сиділо.
— Го-го-го!.. Ха-ха-ха!.. Молодець, першосортна!
Тоді аж побачив, як ото почув… Ой, який контраст! Аж сам ізлякався: підведені очі, морди намальовані… Люди не люди — рухливі ляльки. І вона до них — сіла в куточку.
— Го-го-то!.. Ха-ха-ха!.. Посидь, першосортна!..
Зненависть чи радість — ніяк не добрав…
Виходили з району, як сонечко сходило… І таке ж воно було тоді кумедне: примружене та заспане. Наче три дні не вмивалося… Таке кумедне!
Ішли швидко й мовчали. В одній руці її рука, а в другій квитанція. Рівно на шість карбованців за двох осіб… Ішли, потім спинилися.
— Куди ж далі, Льолю?..
— Куди?.. А я знаю?..