Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
Мотнулась — дістала з буфету карафку.
— Вип'ємо, хлопчику?
— Як ви сказали?!.
— Ловіть, он полетіло… Ну, за ваше!.. І по другій, щоб разом!.. За віщо, хохльонок?
— А це що за імення?..
— Пробачте, забула!.. Ви ж пак українець. Ну, раз, два!.. За віщо?
— Їй-богу, не знаю!..
— От іще… За наше невідоме далі! Згода?.. Згода!
Весело стало. А в жилах, по тілі — огонь. І вона — на щоках троянди, і очі не очі — звірки. Присунулась раптом… Притислася всім тілом… А подих гарячий-гарячий, з огнем.
І враз спокійно, тихо:
— Скільки вам років?..
— А це ще навіщо?..
— Скільки вам років, питаю?
— Років… Ну, двадцять чотири…
— Ой, боже! Невже?..
— Можу довести…
— Боже мій!.. Дитина ще!
Підвелась. Руки вгору, за шию; пройшлась по кімнаті. Довгенько так, потім:
— Сумно, ой, сумно!..
— Чого?..
— Сум і тоска!.. Жахлива тоска!..
— Так-таки й ніхто, Ніно Сергіївно?..
— Ніхто, Владю, ніхто…
— Ніколи? Все життя?..
— А вам це навіщо? Що вам до цього?..
Схилилась на стінку, застигла. Знову руки за шию, а очі непорушно — кудись. Тиша. Мертво. І я мертвий. Глупо втупився очима в блискучий самовар…
Тік-так, тік-так, тік-так…
То годинник у другій кімнаті.
Хо-хо, хо-хо, хо-хо…
Так серце в мені.
Дурне!.. Чого воно хекає так?
Вона просто жартує зі мною. Просто… я гарненький хлопчик, і все… Накинула оком — дай поводжу за носа. Це ж так інтересно…
А сама — дворянка. Приперла житуха — за льотчика вийшла. За гроші, за вбори, за веселе життя. А воно не веселе — нудь заїда… Іще мрії, мрії крилаті — де ви?..
Тихо, до чортиків тоскно… Нарешті наважився:
— Ніно Сергіївно!..
— Ніно Сергіївно!..
— Що, мій хлопчику?
— Мій?!?
— А вам це не ясно?.. Говоріть: не ясно?..
Стрепенулась. Руками, мов птах великий крилами, повисла на шию мені.
— Мій і тільки мій!.. Чуєш, дурненький мій хлопчику?..
Стояв приголомшений, не знав, як на це реагувати. Та й не встиг би однаково, бо далі: стисла жагуче раптом — і я відлетів у куток. Відштовхнула, сама відлетіла — не розібрав.
— Вип'ємо, Владю! — І келішка в руки мені. — Пиймо відразу!.. Ну?
— Ніно Сергіївно!..
— Жодного звуку!.. Разом, хто швидше… Гоп!
Майнула назад головою, а келішка порожнього — трах!.. Тільки бризки розлетілись кругом. Мов божевільна:
— Владю, чортьонок, сюди!..
Стисла до болю в обіймах. Всім єством, руками, ногами… Вп’ялася грудьми, губами…
— Чортьонок, варвар, твоя!..
— Ніно!..
— Ні слова, ні звуку, замри!..
Ще рух — і ми на канапі. Обоє, вкупі, клубком… Дзенькнули дзвінко пружини — застогнали під нами. І раптом — рвонулась вона… Сильно, з обуренням, із кров’ю в очах:
— Що вам треба від мене?.. Геть!
— Що треба?!. Простіть!..
?!?
Підвелася. Поправила сукню на грудях. Тихо:
— Пізно вже, Владю… Ідіть!
— Іти?!
Нічого не відповіла. Сіла в кутку, закрила руками лице… Я мовчки, навшпиньках із хати. Згадав у коридорі: кашкета забув. Повернувся — сиділа, немов мене й не було… Тихо й безшумно вийшов на сходи. Постояв хвилину, враз чую — стукнуло щось. Оглянувсь — на дверях вона.
— Чуєте, Владю?.. До завтрього… Бувайте!
Похитав мовчки додому. Пустими, спорожнілими вулицями на край міста. А ввесь горів, і в голові якесь нерозбери-бери.
— От дурень!.. Ой, який же я дурень!..
Одні відгонив думки, другі набігали…
— Чортова баба!.. Що їй треба від мене?.. Чого вона хоче?..
Додому прийшов — хвіртка зачинена, і замок із того боку.
— Оцього ще недоставало! Перелізти хіба?.. Так високо, і дріт колючий навкруги.