Вакансія для диктатора

— Чого тобі, отроче? — зробив приязний вигляд і втупився у Сявині зіниці пахан. Той з розгону враз зупинився, мов цуценя, що бігло-бігло до дорослого пса і раптом застигло, вражене його розмірами, і витріщився на хазяїна квартири, наче забув, за чим ішов. Це там, на лавочці, здавалося: зараз як прийду, як поговорю...

— Ну? — усміхнувся досвідчений кримінальник пацану.

— Скажи, Шпаку, — наважився той, — ти бачив мусорську рекламу, що за двох чуваків по мільйону дають?

— За тих, з Верхоярська? — уточнив той. — Звісно, бачив. Її кожні півгодини по всіх каналах крутять. А мені що з того? Де я, а де Верхоярськ?

— А скільки би ти дав грошей тому, хто підказав би тобі, де вони переховуються?

— У Верхоярську переховуються? — гмикнув Шпак. — Як мені їх звідти діставати? Ніскільки.

— А якщо в сусідньому будинку? — примружився парубок.

— Іди ти, — не повірив авторитет.

— Та я їх тільки-но бачив, і навіть розмовляв з одним, — гарячково завірив пацан. — Зуб даю.

— Де, в Калашисі? — таки не йняв віри бувалий злодій.

— Та пацани бачили: Борька Шиленков, Кисіль і Бокал.

— Який ще бокал? — не зрозумів дорослий.

— Та це поганяло таке в одного шнурка, — пояснив Сява. — Бакалдін його прізвище. Вони, ці двоє, до одної кралі заходили, а той старший каже: «Відкрийте, це Інокентій». Так Бокал з імені угорав: драпом обдовбався, так і смішно йому — Інокентій.

— Якщо вони переховуються, нащо їм з якимось малоліткою посеред двору теревені правити? — не повірив Клин.

— Так ми сиділи собі, а ці хотіли пройти тихенько повз, а тут я: дайте, мовляв, закурити. А цей, молодший, і каже: не куримо. Як відповідав, то повернувся до нас, там ліхтар, от я його й розгледів.

— А від мене ти чого хочеш? — вищирився на хлопця кримінальник. — Щоб я, авторитетна людина, пішов у поліцію й за гроші доніс, де знаходяться двоє людей, що перебувають у федеральному розшуку? Чи це має зробити хтось з моїх людей? Ти розумієш, що навіть думка про таке для мене неприпустима? Чи ти думаєш інакше?

Очі кримінальника почали наливатися кров’ю, і юний гопник попервах знітився:

— Господь з тобою, я нічого не думаю, крім того, що в районі, де ти є куратором, з’явилися двоє дядьків, дуже схожих на тих, кого розшукують лягаві всієї країни. Мені здається, що тобі краще про це знати, ніж не відати, і що ти розберешся, як слід вчинити в такій ситуації, — вів своє Сява, потроху набираючи впевненості. — Про тебе на районі говорять лише хороше, і я не сумніваюся, що ти не забудеш людину, котра не полінувалася зробити кілька кроків, йдучи до тебе з цією звісткою.