![Син сонця [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/2/9/sin-soncya-uk-download.jpg)
Син сонця [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Син сонця [uk]». Краткое содержание книги:
Карна в кості не грав, бо колись татко Адгіратга взяв його з собою на якесь свято, де сути, перехиливши по чарочці, сіли кинути кості. Карні запам'ятались божевільні від азарту очі молодого хлопця, який грав, грав, аж поки програв геть усе, що мав, і лишився в самій тільки стегенній пов'язці. І тоді молодий сута поставив на кін свою волю. Поставив — і програв знову…
Адгіратга, який теж грішив пристрастю до азартної гри, прочитав опісля синові цілу проповідь про те, що гра у кості є гріхом, і заклинав юного Радгею ніколи не сідати за гральний стіл. Він міг би цього й не казати, бо підлітку довго після того снилось помертвіле лице гравця, котрий втратив найдорожче для арія — волю. Ставши воїном, Карна потрапляв у ситуації, коли йому загрожував полон, і подібна небезпека подесятеряла його сили, змушуючи докопувати геройських чинів, про які потім співали колісничні. Втратити волю — це єдине, чого Карна боявся у своєму звитяжному житті.
Зараз, дивлячись на затуманене азартом лице Юдгіштгіри, Карна згадував ту, давню гру в кості, якій колись був свідком, і передчував недобре. Юдгіштгіра вже програвся добряче: в руки Шакуні перейшло величезне багатство — перли, золото, зброя… Нині Юдгіштгіра ставив на кін своїх слуг-невільників і програвав їх одного за другим. Його брати, що кілька разів безуспішно намагались його зупинити, тепер понуро мовчали.
Відура, котрий зрозумів підступний задум Дурьйодгани, не витримав і звернувся до Дгрітараштри:
— Мій князю, звеліть припинити гру! Дурьйодгана, що підбиває вас на лихе, є нещастям нашого роду! Накажіть вигнати Шакуні до його вітчизни, а вашого сина, який натіяв це ганебне дійство, кинути до в'язниці. Інакше постраждає весь рід Куру!
Дурьйодгана підхопився зі свого місця:
— Ти ніколи не був нам другом, дядечку! — мовив він в'їдливо, — ось і нині захищаєш наших ворогів! Та, на щастя, не ти тут пануєш, а Великий Князь, мій батько! Як несила дивитись, то вийди геть!
Дгрітараштра промовчав, замовк і Відура… Гра продовжувалася. Продовжувалася, аж поки Юдгіштгіра не програв і палац, і Індрапрастгу і землі Пандавів. Шакуні мовив, усміхаючись:
— Гру закінчено, Великий Князю… Вам більше нічого ставити.
— Я ще можу відігратись, — мовив Юдгіштгіра голосом сновиди, — я ставлю мого брата Бгімасену…
— Ти що, збожеволів?! — вигукнув велет, забувши про всяку поштивість, — насмілься тільки, і я спалю тобі руки!
— Старший брат володіє життям і майном молодших, — вкрадливо сказав Шакуні, - це добра ставка.
Юдгіштгіра програв знову. Він поставив Накулу… Тоді Сагадеву… І знову програв. Бідолашні Пандави не насмілювались підвести голови. Юдгіштгіра поставив Арджуну…. Пхальгуна збілів на виду, але не пробував заперечувати. Вуста його тремтіли. Карна дивився на все з подвійним почуттям. Він трохи
зловтішався з Бгімасени, якого не терпів, і який був нині близький до розпачу, а близнюки і Юдгіштгіра йому завжди були байдужі, і він зневажав їх укупі й поодинці. Та Арджуну, присяжного ворога, Карні було чомусь жаль…
" Мабуть тому, що я на його місці страждав би так само… Ненька завжди лаяла батька за його пристрасть до гри, а одного разу навіть вибила праником, коли він програв місячну платню. Але татко Адгіратга, принаймні, знав межу і ніколи б не став ризикувати нашою волею…»
Дурьйодгана смикнув Карну за накидку:
— Про що думаєш, князю Ангу?
Карна подивився на лице друга, що просто пломеніло зловтіхою, і сказав:
— Дякую Богам, що я знайда, і що у мене нема старшого брата… За спиною у Карни зареготав Дугшасана:
— Оце дотеп! Хто б чекав!
Юдгіштгіра знову програв. Арджуна опустив голову, якось одразу поникнувши.
— Чи є у вас на що грати, князю, — поцікавився Шакуні.
— Я ще не ставив на самого себе, — сказав глухо Юдгіштгіра, — я сам — ось моя ставка!
— Він програє! — прошепотів Вікарна, що спостерігав за грою, затамувавши подих, — програє…
І Юдгіштгіра програв… Карна знову згадав хлопчика-суту зі свого дитинства. У князя Кгандавапрастги було зараз точно таке обличчя — лице людини, що вже не належала собі.
— Оскільки я грав для Дурьйодгани, — сказав Шакуні, - то ці люди належать нині йому.
— Яке цінне надбання! — сказав Дурьйодгана, — але мені хочеться зробити щось приємне і своїм друзям. Вайкартано, чуєш-но? Тобі потрібен колісничний? Вибирай будь-кого з п'яти! Ні, стривай, я сам тобі виберу… найгіднішого. Хоча сута-воїн не може бути рабом, але ж не довіку тобі гасати на бойовій колісниці! Даси йому місце візничого десь в обозі… Або носія парасольки чи віяла… Найкраще для цього надається Арджуна, то й забирай його собі! Чуєш, Карно?! Ти чи очманів від радости? Хоч би подякував другу за подарунок!