Син сонця [uk]

— Він програв! — вигукнув Вікарна, — програв і цього разу!

— Відуро, — ласкаво мовив Дурьйодгана, — піди-но, дядечку, і приведи сюди нашу власність.

— Злочинцю! — вигукнув Відура, — ти ходиш по лезу ножа! Ганьба тому, хто не б'ється з супротивником, а вигадує всякі підступи, аби його здолати!

— Дядечку, ти їх і досі боїшся, — захихотів Дурьйодгана, — прямо тремтиш перед Пандавами! Ну, гаразд… Пошлю тоді служника, абощо…

Слуга побіг і швидко повернувся сам.

— Пані княгиня питають, — оголосив, — що бажають знати, кого раніше програв князь Юдгіштгіра — її чи себе.

Юдгіштгіра понуро мовчав.

— Нехай прийде сюди сама, — звелів Дурьйодгана, — Дугшасано, піди-но, брате, поквап її. Тут і розберемось.

Дугшасана з радістю побіг виконувати прохання. Карна, що був такий самий смертельно блідий як і Пандави, зірвався зі свого місця, потім знову сів.

Дугшасана повернувся, тягнучи за косу заплакану Драупаді. На жінці була лише вузенька кофточка та коротка домашня спідничка ледь нижче колін, а напіврозмотане сарі волочилось по підлозі.

— Юдгіштгіро, я тебе вб'ю! — заревів Бгімасена і схопив зі столика срібну тацю.

Зупинись, Бгімо! — владно мовив Арджуна, — тяжко, коли над тобою глумиться ворог, але ти не насмілишся доставити йому ще більше радости, образивши старшого брата!

Горе мені! — голосила тим часом Драупаді, - ні у батьковому домі, ні у чоловіків своїх ніколи не знала я безчестя! Ніхто навіть глянути непоштиво на мене не смів! А тут мене виставили на посміховисько, і поводяться як з рабинею! То хто ж я є, шляхетні кшатрії, рабиня чи княгиня?

Старійшини розгублено мовчали. Драупаді, окутана хмарою чорного волосся простягнула руки до того, хто сидів найближче: до молодого Вікарни. Юний брат Дурьйодгани розчулився, як і більшість чоловіків, що підпадали під чари панчалійки.

— Що ж ви мовчите, старійшини? — вигукнув Вікарна, — згадайте, адже Юдгіштгіра програв її вже після того, як став рабом князя Шакуні. А у раба нема майна, нема і власности! І тому Юдгіштгіра не мав права грати на Драупаді! Ця жінка — не рабиня, і великий сором так поводитися з нею!

Схвальне гудіння прокотилося по залі. Драупаді повернулась у інший бік, вже майже певна порятунку, і знову почала благати про допомогу.

Коли Карна побачив, як підвладні чарам Драупаді навіть найлютіші вороги — Дурьйодгана з Шакуні, котрі вже шепотілися про те як злагіднити ситуацію, кров

бурхнула йому до голови, а в очах потемніло від люті. Єдиний раз у житті воїн втратив панування над собою.

— Мовчи, нерозумний хлопчисько! — мовив він до Вікарни, — навіть старійшини не поспішають з висновками, а ти вже вискочив наперед! Тобі так до вподоби ця рабиня? Адже ця жінка — рабиня, бо Юдгіштгіра програв і себе, і братів своїх, і всі вони нині раби, а все чим володіє раб — належить його пану. У них нема нічого свого, їм не належить навіть одежа, не говорячи вже про жон! Ганьба тим, що розтоптали честь аріїв, поставивши на кін найдорожче — волю!