Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2
- Автор: Думанська Оксана
- Серия: Хроніка пригод Ґеня Муркоцького #2
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ВК «АРС»
- ISBN: 978-966-2739-07-7
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2». Краткое содержание книги:
— А який сенс має саме кіно? Що в ньому такого? Хіба се штука[52]?
— Гм, не замислювався над цим, — зніяковіло сказав новоявлений літератор.
— Кіно — то пародія на театр! Ганебна пародія! І на неї купуються доброчесні громадяни, аби споглядати гріх на тому білому полотні!
Несамовитський бігав, як попечений, хапався за голову, присідав, як від болю у спині, падав на крісло і зразу ж схоплювався, одне слово, влаштував Теодорові справжнісінький театр.
Козобродський тим часом збирав свої папери, щоб прийти додому і вкинути їх у пічку.
— Друже Теодоре! Моя тобі порада: пиши! Але ніколи не перечитуй, щоб не сумніватися. Ось я вже написав ...надцять п'єс і водевілів, та жодного разу їх не перечитував. Навіщо? Що перше спало на думку, те й має значіння! Хто ще виявить таку сміливість — не перечитувати свої рукописи? Ага?! Ніхто!
Несамовитський став навшпиньки, щоб його дрібний зріст у порівнянні із високими словами нічого не втрачав.
— Дякую, дякую, дякую! — поклонився Козобродський, відступаючи спиною до вхідних дверей.
— Заходь, як матимеш час, — поговоримо про літературу, — гостинно запрошував Якуб, а сам згадував усіх чортів, що принесли до нього недоумкуватого професора, з якого дере лаха майже кожен студент. Куди кінь з копитом — туди й жаба з клешнею. Накаламутив в історії, а тепер забаглося паленого леду: письменницьких лаврів!
Удома Козобродський перечитав написане і вмився слізьми від розчулення.
12.
ранцузи — нарід веселий, навіть коли виконує серйозні обов'язки. Тому жандарми зібрали в одну камеру всіх фальшивих індусів. До магараджі Алі-Бен-Алі згодом додався факір To-Ка, що зачинявся у скляній домовині на вісім діб і спав, а також віщун Се-Не-Те, у якого відділялася від тулубу рука і пурхала по залі, витягуючи хустинки з чоловічих кишень (разом із гаманцями, звичайно). Ніхто з них не збирався знімати машкару один перед одним — і всі поважно грали свої ролі. Віщун Се-Не-Те стверджував, що всі кризи у світі трапляються в роки, коли сума чисел давала тринадцять: 1903, 1912, 1921...
— Це значить, що наступною кризою ми будемо загрожені 1930-го, а потім аж 2029-го року, — проказував він медитативною інтонацією, дивлячись поверх голів уявних глядачів.
Алі-Бен-Алі мовчав і мимохіть плакав: сльози безперестанку котилися щоками і скапували на парчевий халат.
To-Ка безжурно посвистував на розмаїті пташині голоси, вдаючи із себе чи не святого Франциска Ассізького, що був палким шанувальником птахів.
В'язничні наглядачі пристоювали під камерою і наслухали щебетання щасливого індуса.
Так пройшла доба, і нарешті ними почав цікавитися сам комісар, викликаючи кожного на розмову. Хто там у чому зізнавався, нам невідомо, а ось каяття Алі-Бен-Алі можемо переказати.
— Так, ви маєте рацію, я — не магараджа, я фільмовий артист, який потрапив у скруту, — витираючи п'ястуками очі, скиглив Шиньйон. — Якщо ви бачили «Хрещену матір», то я там мав ролю молодого коханця.
— Мені нема коли бігати по кінах, — байдуже відповів комісар, чиє невиспане лице і синюватий ніс вказували на прикмети іншого захоплення. — Де ви мешкали?
— У Парижі...
— Адреса!
Франсуа назвав.
— Ми перевіримо! — гаркнув, ніби вилаявся, комісар.
— Ви мене відпустите? Я просто зараз без роботи, тому приміряв на себе ролю...
— Облиште! Ваша роля мені відома: ви задимлювали тяму жінкам і щось патякали про їхню будучину. Вони вам солено за це платили, особливо після споглядання кістяків. Штраф п'ять тисяч або у Сент-Квентін[53] на перевиховання. То як?
— Штраф! — не замислюючись, погодився Шиньйон. — Моя дружина...
— Ваша дружина виїхала з помешкання, якщо вона й справді дружина, а не жінка до спання. Хто за вас заплатить?
— Хто заплатить? — перепитав Франсуа.
Кого він знав у Парижі — при грошах і славі? Ошуканого Турбійона... Та чи він погодиться? Може, скаже: я вперше бачу сього чоловіка... Але треба ризикнути!
— Так маєте знайомців з грошима? — спитав насмішкувато комісар. — Чи вони всі вже виїхали в Індію?
— За мене заплатить Андре Турбійон!
Комісар видихнув щось подібне на сміх: хихих-хихих.
— То що — викликати сюди шанованого месьє Турбійона — власника часопису і театру?
— Викликайте...
Турбійон примчав під вечір.
— О-ла-ла! Франсуа? Комісаре, це й справді фільмовий артист — ніяких сумнівів! Ми, щоправда, розійшлися за... непевних обставин... проте лишилися приятелями. П'ять тисяч? Він того не вартий! Брехливий тип і нецікавий типаж! Та доведеться заплатити, якщо ви, комісаре, випхаєте його із Франції. Тобі куди хочеться поїхати?
52
мистецтво (арх.).
53
в'язниця неподалік Парижа