Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2
- Автор: Думанська Оксана
- Серия: Хроніка пригод Ґеня Муркоцького #2
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ВК «АРС»
- ISBN: 978-966-2739-07-7
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2». Краткое содержание книги:
Але в цілому подружжя Гробовецьких змінило своє побутування: виходило в ресторації на обіди та вечері, навіть побувало в «Аполло» на виставі; не минало й моднярських крамниць, бо Беата вже не хотіла ходити завинутою у сувій цяцькованих тканин.
Шкода, що про це не знав Ґеньо, який відсиджувався у Бруховичах на непримітній дешевій вілі, винайнятій Міськом через Маґдиних приятельок. Ґеньові були потрібні гроші й пашпорт на чуже ім'я, та молочний брат не поспішав з допомогою. Він скупо привіз харчів та кілька газет — і зник на тиждень. Йому було ніколи: він планував влом до заможного нафтаря — англійця Едвіна Робсона, щоб... полишити там Ґеньові сліди. Міськові пощастило, бо Робсон завіявся аж в Закопане і не збирався бути у Львові довший час. Уміло скориставшись мотузяною драбиною, Ґенів приятель заліз на балькона, а вже втрапити до кабінету і позазирати в усі щілини, коли в помешканню не ходять навіть привиди, то просто, як придусити блощицю. Здобичі було небагато: кілька срібних дрібничок та касетка для коштовностей, замкнута на хитру защіпку. У ній щось тарабанило, і Місько був певен, що то прикраси. А щоб у поліціянтів не лишалося сумніву, хто тут уночі гостював, вломник кинув на бильце крісла Ґеньового плаща (у якому той прибув до Львова і в якому його так часто бачили в каварні Майнля), завбачливо поклавши до внутрішньої кишені Ґеньового гребеня з кількома попелястими волосинками і не пошкодувавши однієї подовгастої перлини...
Сповіщаючи в газеті про трафунок з Робсоном, репортер кепкував над вломником, що втратив пильність і лишив на місці злочину неспростовний факт своєї присутности — плащ.
У тій же газеті повідомлялося: пані Беата Гробовецька зі своїм чоловіком викупила крамницю Мінцеля на Ринку, де продавали панчохи з усього світу, щоб започаткувати торгівлю футрами північної звірини. Перший моднярський показ футер заповідався у ближчім часі.
Коли в Бруховичах знову з'явився Місько з харчами та газетами, Ґеньо зустрів його докорами:
— Ти це робиш зумисне? Тримаєш мене, як у в'язниці? Що таке: у Львові вже не фальшують пашпорти? Не повірю!
Місько надув губи:
— То сам їдь до міста і шукай охочих до такої справи! Ти знаєш, що то тепер вартує?
— Гроші я поверну, слово чести, — охолов Ґеньо, усвідомлюючи свою залежність.
— Але їх спочатку потрібно дістати...
— Твоя Маґдуся така убога? А по хоромах не скажеш.
— Я в коханої? волію нічого не зичити, — гордо промовив Місько.
— Гаразд, я завтра попрошу у Жозефіни, — вона мені повірить.
Ґеня здивувало, що приятель навіть не застеріг: до його сестри краще не заходити, і після короткого й відчуженого прощання почав міркувати, хто ще допоміг би йому грошима. Виходило на те, що лише давній друг Кедзьорівського Теодор Козобродський, який не видів названого сина свого колєґи літ а літ і невідомо, чи признає?
Пам'ятаючи давню Оскарову науку про користь читання газет, Ґеньо пробіг очима першу шпальту, другу; у кримінальній хроніці натрапив на повідомлення про якогось оферму, що забув у пограбованому помешканню плаща, і усміхнувся, а далі...
Оскар! Він повернувся! Якщо так легально запроваджує свій бізнес, значить певен, що проти нього тут ніхто нічого не скаже. Усе! Який там Козобродський! Оскар з Беатою — ось його рятівники!
І Ґеньо за годину по Міськовім відході покинув ненависну вілю.
10.
рась Маґдебурко ніяк не міг взяти в тяму, що це за дивак «ходить в гості» у відсутність господаря і лишає йому «на згадку» не якесь жебрацьке лахміття, а майже новий плащ.
— Наші вломники почали добре жити! — казав він своїм аґентам, вивертаючи кишені плаща. — Ось і гребінець, теж не з дешевих. Він що — причісувався перед вломом? Навіть кілька волосин зачепилося за зубці. Це добре. А це що?
Подовгаста перлина сяйнула в пальцях, як зблиск снігу в морозяний ранок.
— Ага, то цей вломник, певно, і вигріб у Беати Гробовецької перли?! І звати його — Евґен Муркоцький. Чи він чогось не поділив з Оскаром? Дивна річ!
Аґенти мовчки слухали розмірковування Юрася, як монолога знаменитости на сцені театру Скарбека.
— Дивна річ! — повторив Маґдебурко. — Так як би сам вломник бавиться з нами: ось вам докази, а ви мене впіймайте. Щось за цим криється... Доведеться знову навідатися до шанованих панів Гробовецьких.
У камениці на Личаківській Юрася зустріли привітно. Оскар вийшов у передпокій і люб'язно запросив до вітальні, де сиділа Беата з двома знаними моднярками і обговорювала футряну виставу.