Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2

Ви, певне, здогадалися, що то прибране ім'я задля пишного звучання на афішах та оповістках? Бо він походив з простого роду Гірняків і був хрещений Романом. Що вам про нього повісти? У мріях Якуб-Роман вже дорівнювався до знаменитого Фредро, а насправді був дешевим писакою, якого низько цінували навіть пересічні вломники. Одного разу вони «оглядали» його мешкання і, не знайшовши нічого для себе, забрали течку з рукописом нової п'єси. За кілька днів прислали бандеролькою ще й дописали: «Повертаємо із вдячністю, але не вважайте це критичним відгуком на вашу творчість». Та Несамовитський від цього не втратив пихи, а лиш почав частіш переказувати будь-кому з приявних слухачів чужі розмисли, видаючи їх за свої. Тому він дуже зрадів Теодорові.

— Друже, я тобі повинен сказати: твій хист поки що не достатньо оцінений тому, що весь цей малоосвічений загал не готовий перейнятися високими ідеями розумового поступу, покликаного вивести наш нещасний нарід на широкий битий шлях європейської цивілізації.

Козобродський погоджувався із кожним сказаним на його адресу словом, бо після того приниження, пережитого від колег, він потребував хоча би такої підтримки.

Якуб узяв писанину Теодора, перебіг очима кілька сторінок і закотив очі, як би розмірковуючи над прочитаним.

— Друже, значіння любови у нас зводиться до явища соціального й біологічного. На мою думку, любов є найбільш безособова пристрасть зі всіх пристрастей. Жоден письменник не годен представити любов як щось цікаве саме собою. Любов стає привабливою тоді, коли сама індивідуальність приваблива. Більшість любовних творів літератури є безумовно нудна.

Теодор слухав і ніяк не міг вкурити, куди це він гне.

— Читаючи романи, можна знудитися до смерті! Що ж до поетів, які пишуть про любов, то, гадаю, вони взагалі переоцінюють сексуальні проблеми. Ти хочеш заперечити?

Козобродський мовчав, бо не знав, що його сусіда просто переповів частину бесіди Бернарда Шова із репортером. Але яким чином це заторкувало його кінові історії?

— Я хотів би почути думку... — кашлянув Теодор і витер лице пожмаканою хустиною, — ...думку людини, що знається на мистецтві слова.

Ці слова підігріли нутрощі недолугого драматурга.

— Що нині мистецтво слова! — вигукнув Несамовитський і підняв догори руку, як в грецькій трагедії. — Хто про нього дбає?! Мізерні писаки, що вибиваються у клясики завдяки збуренням навколо себе поголосів та балачок?! А вірний трудівник пера — як охоронець духовости — мусить битися і з нуждою, і з упослідженням, і з заздрістю, І 3...

— То як скажете, — не втерпів Козобродський, — мої кінові історії мають якийсь сенс?