Рукопис, знайдений у Сараґосі

Якщо прекрасна Еміна і кохана Зібельда закрутили мені голову в мавританських одежах, то їхніми новими костюмами я був захоплений не менше. Я лиш помітив, що цього разу в них на обличчі якась злостива й саркастична посмішка, яка хоч і підходить циганським ворожкам, однак вказувала, що дівчата намагаються влаштувати мені нову капость, з’явившись у цьому новому й несподіваному вигляді.

Замок кабаліста був закритий з усіх боків, ключі були в господаря, тому я не міг зійти до циганок. Однак, пройшовши підземним переходом, який виходив до русла потоку й закінчувався залізними ґратами, я міг побачити їх зблизька й навіть розмовляти з ними. Тому я пішов цим таємним ходом, і незабаром тільки потік відділяв мене від танцюристок. Але це були зовсім не мої кузини. Вигляд їх навіть здався мені дуже звичайним і цілком підходящим для їхнього стану.

Присоромлений своєю помилкою, я без поспіху повернувся на терасу. Знову глянув — і знову цілком виразно пізнав своїх родичок. Мені здалося, що вони також мене пізнали, бо вибухнули голосним сміхом і втекли до наметів.

Я був обурений. «Боже мій! — подумав я. — Чи ж може бути, щоб два такі милі й прекрасні створіння були злостивими духами, які звикли глузувати зі смертних, прибираючи будь-який вигляд, або чарівницями чи, що було б найстрашніше, упирями, яким небо дозволило оживити огидні трупи повішеників з долини Лос-Ерманос?» Я, щоправда, гадав, що зумію собі ці речі витлумачити в якийсь звичайний спосіб, але тепер вже й сам не знав, у що маю вірити.

Поглинутий такими думками, я повернувся в бібліотеку, де знайшов на столі велику книгу, писану ґотичними літерами, під назвою «Цікаві оповідання Гаппеліуса». Книга була розкрита й сторінка наче навмисне загнута на початку розділу, в якому я прочитав таке: