Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Але цілком інакшим, ніж батько, був єдиний син радника пан Тибальд де ла Жак’єр, підпоручик королівської гвардії — гуляка, забіяка, переслідувач дівчат, картяр, ворог шиб і ліхтарів, п’яниця й богохульник гірший, ніж десяток матросів. Частенько вночі траплялося йому зупиняти на вулиці спокійних городян, аби обміняти в них свій старий плащ чи поношений капелюх на новий одяг. Невдовзі перекази про витівки пана Тибальда наповнили Париж, Блуа, Фонтенбло та інші королівські резиденції. Нарешті дійшли вони до вух нашого найсвітлішого повелителя, світлої пам’яті Франціска І. Роздратований вибриками зухвалого солдафона, він вислав його в Ліон на покуту до дому батька, шановного радника де ла Жак’єра, який тоді жив на площі Белькур, на розі вулиці Сен-Рамон.
У батьківському домі молодого Тибальда зустріли з такою радістю, наче він повернувся з Рима, обдарований відпущенням усіх гріхів від святого отця. І не тільки вбили відгодоване теля, щоб зустріти його, але радник де ла Жак’єр ще й справив бенкет, який коштував більше золотих монет, ніж було гостей. Зробили навіть ще більше. Піднімали тости за здоров’я одинака, і кожен бажав йому бути більш розсудливим і опам’ятатися. Але ці приємні побажання аж ніяк не припали йому до смаку. Розпусник узяв зі столу золотий келих і, наповнивши його вином, вигукнув:
— Мільйон і сто тисяч дияволів разом з їхнім владикою, якому я віддам з цим вином кров і душу свою, якщо коли-небудь змінюся!
Від цих страшних слів волосся на головах гостей стало дибом, деякі перехрестилися, інші встали від столу. Пан Тибальд також встав і пішов на прогулянку на площу Белькур, де зустрів двох своїх давніх приятелів, таких самих гультяїв. Він обняв їх, привів у дім і наказав принести для них кілька пляшок вина, зовсім не зважаючи ні на батька, ні на інших гостей.
Так повів себе Тибальд у перший же день після повернення. На другий день повторилося те саме, і так воно й продовжувалося з дня на день.
Бідний батько, гірко сумуючи, вирішив звернутися до свого небесного покровителя, святого Якова, і поставити на його олтарі воскову свічку за десять ліврів, оздоблену двома золотими перснями по п’ять марок кожен. Але якраз коли він ставив свічку на олтарі, то перевернув срібну лампаду, яка горіла перед святим образом. Радник свого часу наказав відлити ту свічку задля іншої мети, але думаючи передовсім про спасіння сина, він з радістю приніс цю жертву; проте, побачивши свічку на землі й перевернуту лампаду, він угледів у цьому нещасливе пророцтво й сумний повернувся додому.
Того самого дня Тибальд влаштував бенкет для своїх приятелів. Опорожнивши безліч пляшок, вони, коли вже давно настала ніч, вийшли разом на площу Белькур. Там усі троє взялися під руки й, позадиравши голови, прогулювалися площею, як це зазвичай роблять розпусники, коли хочуть привернути увагу дівчат. Проте цього разу нічого в них не вийшло; на площі не було жодної жінки, а ніч була така темна, що неможливо було побачити якусь у вікні. Коли їм вже набридла ця самотність, молодий Тибальд гучним голосом і з прокльонами, як він звик був робити, заволав:
— Мільйон і сто тисяч чортів разом з їхнім владикою, якому я готовий віддати зараз свою кров і душу, якщо він пришле сюди свою доньку! Бо так мене це вино розігріло, що я б з нею переспав.
Ці слова не сподобалися двом приятелям Тибальда, які ще не були такими запеклими грішниками, і один з них сказав:
— Друже мій, подумай, що сатана — це ж вічний ворог людський, і його не треба ні запрошувати, ні називати по імені, щоб він людині напакостив.
На що Тибальд відповів:
— Як я сказав, так і зроблю.
В цей час троє гультяїв побачили, як із сусідньої вулиці вийшла закутана жінка чудової статури і, як здавалося, дуже молода. За нею біг маленький хлопчик, негреня, але раптом спотикнувся, впав ниць і розбив ліхтар, який ніс у руках.
Молода незнайомка перелякалася й озирнулася навкруг, не знаючи, схоже, що ж їй тепер робити. Тоді пан Тибальд наблизився до неї і надзвичайно ввічливо запропонував їй руку, щоб провести її додому. Якусь мить бідна дівчина роздумувала, але потім прийняла цю пропозицію. Пан Тибальд, звертаючись до приятелів, упівголоса сказав: