Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Через чотири роки після моєї появи на світ у мого батька народилася донька під знаком Близнят. Незважаючи на цю вікову різницю, виховували нас однаково. Я ще не мав дванадцяти років, а сестра восьми, коли ми вже говорили гебрайською, халдейською, сиро-халдейською, знали мови самаритян, коптів, абиссінців і різні інші мертві чи вмираючі мови. А ще ми без допомоги олівця могли розкласти літери кожного слова згідно з усіма засадами, визначеними правилами кабалістики.
Мені якраз виповнювалось дванадцять, коли наше волосся з надзвичайною старанністю уклали в кільце; щоб не образити соромливості, властивої знакам, під якими ми народилися, їсти нам давали м’ясо чистих тварин, вибираючи для мене самців, а для моєї сестри — самок.
Коли мені пішов шістнадцятий рік, батько вирішив допустити нас до таємниць кабали «Сефірот». Спершу він дав нам в руки «Сефер Зохар», або так звану «Світлу Книгу», в якій нічого не можна зрозуміти, так її яснота осліплює свідомість читачів. Потім ми заглибились у «Сіфра Дізенуїта», тобто «Таємничу Книгу», у якій найзрозуміліше речення може з успіхом видатися загадкою. Нарешті ми приступили до «Ідра Рабба» та «Ідра Зутта», тобто до «Великого» і Малого Зібрання». Це бесіди, в яких рабин Сімон, син Іохая, автор двох попередніх творів, знижуючи стиль до звичайної розмовної мови, вдає, що навчає своїх приятелів найпростішим речам, а насправді відкриває їм найдивовижніші таємниці, а радше усі ті одкровення походять безпосередньо від пророка Ілії, який потайки покинув небесну країну й був присутній серед співрозмовників під іменем рабина Авви.
Можливо, ви всі уявляєте собі, що начебто дістали справжнє поняття про ці божественні книги з латинського перекладу, виданого разом з халдейським оригіналом у 1684 році в маленькому німецькому містечку Франкфурт, але ми сміємося з зарозумілості тих, котрі гадають, що достатньо звичайного людського зору, щоб читати ті книги. Цього вистачає в декількох сучасних мовах, але в гебрайській кожна літера є числом, кожне слово — премудрою комбінацією, кожне речення — грізною формулою, і якщо хтось зуміє вимовити її з потрібними придихами й наголосами, то легко зможе пересувати гори й осушувати ріки.
Ви добре знаєте, що Адонай словом створив світ, а потім сам перетворився в слово. Слово приводить в рух повітря і розум, одночасно впливаючи на відчуття і на душу. Хоча ви й невтаємничені, проте зможете з цього зробити висновок, що слово є необхідним посередником між матерією і всяким духом.
Можу вам лиш сказати, що ми не тільки з кожним днем набували нових знань, але й нової могутності. І навіть якщо ми не сміли її ще використовувати, то хоча б втішалися, горді тим, що, згідно з нашим внутрішнім переконанням, ця сила схована в нас. Проте незабаром найсумніша подія перервала наші кабалістичні насолоди.
Щодня ми з сестрою спостерігали, як наш батько Мамун дедалі більше втрачає сили. Він вже здавався чистим духом, який лиш для того увійшов у людську постать, щоб його легше помітили земні істоти. Нарешті одного дня він звелів прислати нас у його робітню. Вигляд у нього був такий достойний і божественний, що ми мимоволі впали перед ним на коліна. Він залишив нас у цьому положенні й, показуючи на клепсидру, сказав:
— Поки цей пісок пересиплеться, мене вже не буде на цьому світі. Запам’ятайте всі мої слова… Сину мій, спершу я промовлю до тебе. Для тебе я призначив неземних дружин, дочок Соломона й цариці Савської. До їхнього приходу на світ ніхто не думав, що вони стануть безсмертними, але Соломон навчив царицю вимовляти ім’я Сущого. Цариця вимовила це ім’я в ту мить, коли вона народжувала. Прилетіли духи Великого Сходу й прийняли двох близнят, поки ті ще не торкнулися нечистої оселі, яка зветься землею; потім понесли їх у сферу дочок Елоїма, де їм було дароване безсмертя зі здатністю розділити його з тим, кого колись дві сестри оберуть своїм спільним чоловіком. Це якраз ті дві жони з невисловленими прикметами, яких їхній батько згадує в своїй «Шир гаш-ширім», або в «Пісні над піснями». Застановися над цією божественною епіталамою, затримуючись на кожному дев’ятому вірші… Для тебе, доню моя, я призначаю значно прекрасніший зв’язок. Твоїми чоловіками будуть двоє Тоамімів, тих самих, яких греки знали під ім’ям Діоскурів, а фінікійці — Кабірів, одне слово — Близнята Зодіаку. Що я кажу?.. серце твоє надто чуле… я боюся, щоб якийсь смертний… вже немає піску в клепсидрі… помираю.
Після цих слів батько зник, а на тому місці, де він лежав, ми знайшли тільки жменьку легкого й світляного попелу. Я зібрав ці дорогоцінні останки, склав їх в урну й помістив у домашньому святилищі під крилами херувимів.