Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Тим часом маленький чорний прислужник прийшов накрити на стіл, і тільки тоді Тибальд побачив, що це не дитина, як він спершу подумав, а старий чорний карлик огидного вигляду. А втім малий чоловічок приніс речі, які зовсім не були гидкими: великий позолочений полумисок, на якому парували чотири куріпки, смачно й вишукано приготовані, а під пахвою — пляшку пряного вина. Не встиг Тибальд поїсти й випити, як відчув, що неначе вогонь потік по його жилах. Щодо Орландини, то вона їла мало, зате весь час поглядала на свого гостя, то кидаючи йому чулі й невинні погляди, то вдивляючись у нього такими злими очима, що юнак не знав, що й думати.
Нарешті чорний слуга прийшов прибрати зі столу. Тоді Орландина взяла Тибальда за руку й сказала:
— Милий кавалере, як же ми проведемо цей вечір?
Тибальд не знав, що на це відповісти.
— Мені прийшла в голову одна думка, — продовжувала вона. — Бачиш оте велике дзеркало? Давай покривляємося перед ним, як я колись робила це в замку Сомбр-Рош. Тоді мене забавляло порівняння тіла моєї дуеньї з моїм; зараз я хотіла б побачити різницю між тобою і мною.
Орландина присунула крісла до дзеркала, після чого відстебнула Тибальдове жабо й сказала:
— Шия в тебе майже така, як і моя, плечі також — але які ж різні груди! Рік тому ще не було б такої різниці, але зараз я своїх просто пізнати не можу, так вони змінилися. Скинь, прошу тебе, свій пояс і розстебни каптан. А що це за бахрома?..
Тибальд вже не володів собою, він поніс Орландину на канапу і вважав себе найщасливішим з людей… І раптом відчув, як хтось немовби пазурі запускає йому в шию.
— Орландино! — закричав він. — Орландино, що це значить?
Але не було вже Орландини; Тибальд побачив на її місці жахливі, не знані йому досі обриси.
— Я не Орландина! — вигукнула потвора страшним голосом. — Я Люцифер!
Тибальд хотів прикликати на поміч Спасителя, але сатана, який розгадав його намір, схопив його зубами за горло й не дозволив вимовити цього святого імені.
Наступного ранку селяни, які несли овочі на базар до Ліона, почули стогони з покинутої придорожньої халабуди, куди викидали стерво. Вони увійшли й знайшли Тибальда, який лежав там на згнилих трупах тварин. Забрали його, віднесли до міста, і нещасний де ла Жак’єр пізнав свого сина.
Його поклали до ліжка; невдовзі Тибальд, схоже, прийшов до пам’яті й слабким, майже нечутним голосом сказав:
— Відчиніть двері цьому святому пустельнику, відчиніть чимшвидше.
Спершу його не зрозуміли, однак відчинили двері й побачили поважного священика, який звелів, щоб його залишили наодинці з Тибальдом. Так і зробили й, вийшовши, зачинили двері.
Довго чулися ще напучення пустельника, на які Тибальд голосно відповідав:
— Так, отче мій, розкаююся в гріхах і всю надію покладаю на милосердя Боже.
Незабаром, коли все стихло, відчинили двері. Пустельник зник, Тибальд же лежав мертвий із розп’яттям у руках.
Ледь я скінчив цю історію, як увійшов кабаліст і неначе хотів вичитати з моїх очей враження, яке в мене склалося. Щоправда, пригоди Тибальда сильно здивували мене, але я не хотів цього показувати й пішов до себе. Тут я знову почав роздумувати над власними перипетіями й майже повірив, що дияволи, аби ввести мене в оману, оживили трупи двох повішеників, і хто знає, чи я не є другим Тибальдом.
Продзвонили на обід. Кабаліст до столу не прийшов. Усі здавалися якимись неуважними, можливо, тому, що я сам не міг позбирати думки.
Після обіду я повернувся на терасу. Цигани усім табором вже сильно віддалилися від замку. Таємничі циганки зовсім не показувались; тим часом настала ніч, і я пішов до своєї кімнати. Довго чекав на Ребеку, але цього разу марно, і нарешті заснув.
День одинадцятий
Мене розбудила Ребека. Розплющивши очі, я побачив прекрасну ізраїльтянку, яка сиділа на моєму ліжку й тримала мою руку в своїх долонях.
— Хоробрий Альфонсе, — сказала вона, — ти вчора хотів непомітно вибратися до двох циганок, але решітка зі сторони потоку була замкнена. Я принесла тобі ключ від неї. Якщо вони й сьогодні з’являться під замком, прошу тебе, піди за ними навіть до їхнього табору. Обіцяю тобі, що ти ощасливиш мого брата, якщо зможеш розповісти йому про них щось нового. Щодо мене, — сумно додала вона, — то я мушу покинути вас. Моя доля, моє дивне призначення вимагає цього від мене. Ах, батьку мій, чому ж ти не зробив мене схожою на всіх інших смертних? Я відчуваю, що здатна сильніше кохати в дійсності, ніж у дзеркалі.