Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Ви розумієте, що надія на безсмертя й володіння двома неземними дружинами подвоїли в мені жагу до кабалістичних наук. Однак протягом довгих років я не смів вознестися в безмежну височінь і задовольнився тим, що підкорив собі за допомогою заклинань кількох духів вісімнадцятого ступеня. Проте з кожним роком я робився все більш відважним. Минулого літа я почав працювати над першими віршами «Шир гаш-ширім». Не встиг я розкласти перший вірш, як у моїх вухах пролунав жахливий гуркіт, наче весь мій замок валиться зверху донизу. Я зовсім не злякався; більше того, я був переконаний, що моя праця посувається успішно. Я перейшов до другого вірша, і коли покінчив з ним, лампа зсунулася з мого столу на підлогу, підскочила кілька разів і знерухоміла перед великим дзеркалом, яке висіло в глибині кімнати. Я глянув у дзеркало й побачив кінчики двох прегарних жіночих ніжок. Тут же за ними з’явилися наступні. Я тішив себе надією, що ці чудові ніжки належать неземним дочкам Соломона, але не смів продовжувати свої заняття.
Наступної ночі я знову взявся до роботи й побачив дві пари ніжок до щиколоток; через двадцять чотири години я вже починав бачити коліна, але тут сонце вийшло зі знаку Діви, і я вимушений був припинити роботу.
Коли сонце увійшло в знак Близнят, моя сестра вчинила щось подібне й побачила не менш дивовижне явище, але я не збираюся розповідати вам того, що не пов’язане з моєю власного історією.
Цього року я хотів знову розпочати перервану роботу, коли довідався, що знаменитий адепт якраз має проїздити через Кордову. Суперечка, яку я мав із цього приводу з сестрою, схилила мене відвідати його. Я дещо затримався з виїздом з дому і до вечора встиг доїхати тільки до Вента-Кемади. Я знайшов корчму, покинуту через духів, які там завелися; оскільки я їх зовсім не боюся, то влаштувався в їдальні й наказав малому Немраелю принести мені вечерю. Немраель — це маленький дух дуже низького ступеня, якого я використовую для подібних доручень; це саме він приніс твого листа з Пуерто-Лапіче. Він вирушив до Андухара, де ночував якийсь пріор бенедиктинців, без будь-яких церемоній вкрав у нього вечерю й приніс її мені до корчми. На вечерю був паштет із куріпок, який ти знайшов ще на другий день вранці. Я ж був такий виснажений, що ледь торкнувся його; тож відіслав Немраеля до своєї сестри, а сам ліг спати.
Серед ночі мене розбудив звук годинника, який бив північ. Після цієї музики я чекав на появу якогось духа й приготувався прогнати його, бо взагалі-то це прикрі й непрошені гості. Під час цих приготувань я раптом побачив сильне світло на столі, що стояв посеред кімнати, потім з’явився маленький блакитний рабин, який почав бити поклони перед поставцем, як це звичайно роблять рабини під час молитви. Був він заввишки з лікоть, і не тільки його одежі були блакитними, але навіть обличчя, борода, поставець і книга. Я одразу побачив, що це не дух, а ґеній двадцять сьомого ступеня. Я не знав, як його звуть, і взагалі не знав його до тих пір. Однак я вжив формулу, якій повсюди коряться усі духи. Тоді маленький блакитний рабин звернувся до мене й сказав:
— Ти всю свою роботу почав навспак, тому й побачив спершу ноги дочок Соломона. Почни від останніх віршів і намагайся передовсім відгадати імена неземних красунь.
Сказавши це, маленький рабин безслідно зник. Те, що він сказав мені, суперечило всім основам кабалістики, проте я був настільки необережний, що послухався його поради. Я почав складати останній вірш «Шир гаш-ширім» і, шукаючи імен двох безсмертних, віднайшов імена Еміна й Зібельда. Сильно здивувавшись, я усе ж розпочав закляття. Тоді земля страшенно здригнулася під моїми ногами, мені здавалося, що небо розламується в мене над головою, і я впав непритомний.
Опритомнівши, я побачив, що опинився в місці, освітленому незвичайним блиском. Кілька юнаків, прекрасніших за ангелів, тримали мене в обіймах, а один з них сказав мені:
— Сине Адама! Вернися до тями. Ти в оселі тих, які не вмирають. Нами править патріарх Енох, який ішов перед Елоїмом і був забраний на небо. Пророк Ілія є нашим первосвящеником, і його колісниця завжди до твоїх послуг, коли захочеш проїхатись по якійсь із планет. А ми — еґреґори, тобто діти, народжені від синів Елоїма й людських дочок. Ти також побачиш серед нас кількох нефілімів, але їх небагато. Ходімо, ми представимо тебе нашому повелителю.
Я пішов за ними й опинився біля підніжжя трону, на якому сидів Енох. У жоден спосіб я не міг витримати блиску його очей, тож не смів підняти погляду вище його бороди, яка була схожа на бліде світло, що оточує місяць у вологі ночі. Я боявся, чи зможуть витримати мої вуха звук його голосу, але голос той був солодший від божественних органів. Крім того, він ще й пом’якшив його, звертаючись до мене: