Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 966000103
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, антропологів, усіх, хто цікавиться історією нашої землі.
Заключний етап пізнього палеоліту пов’язаний з пізньольодовиків’ям (17—10 тис. років тому). Протягом цього періоду клімату була властива нестабільність: потепління змінювались тимчасовими похолоданнями, поки не встановилися відносно сприятливі умови сучасної епохи (голоцену).
Уже в період першого потепління (17—16 тис. років тому) помітно зростає щільність населення в Середньому Подністров’ї і на Волині, що відбилося на стабілізації поселень, збільшенні їхньої щільності, ускладненні господарської діяльності. Знаменно, що тут простежено генетичний зв’язок культурних традицій, які склалися ще в ранньому палеоліті, розвиток яких був послаблений, але не перерваний навіть у період максимального похолодання. Вплив традицій молодовської культури, можливо, розповсюджується на територію Волині, хоча до повної публікації матеріалів Куличівки і Липських стоянок судити про це важко. Наприкінці зледеніння деякі дослідники по матеріалах верхніх горизонтів стоянки Кормань IV намагаються виділити появу в цьому регіоні нових культурних впливів. Так чи інакше, але стабільність етнічного процесу в цьому регіоні дивовижна. Паралельно з формуванням етнічних традицій відбувався процес активної господарської адаптації населення до умов проживання, що привело до складання стабільних форм побуту і господарської діяльності.
У Середньому Подніпров’ї з початком потепління не виявлено суттєвих змін у розвитку господарсько-культурних традицій. За матеріалами Межиріча і Добранічівки простежується подальше удосконалення як культурних, так і господарських устоїв, які складалися тут ще на ранньому етапі пізнього палеоліту. Наприкінці льодовикового періоду (в аллеродський час) на півночі Українського Полісся формуються нові культурно-історичні спільності, що входять у простору аренсбурзько-свідерську область. Водночас із півдня у Середнє Подніпров’я просуваються племена, найвірогідніше, анетівської культури.
У степовій зоні культурно-історична ситуація змінюється під впливом кількох факторів. В період максимального похолодання степи Причорномор’я були притулком для мешканців північних районів Центральної і Східної Європи, що призвело до помітного збільшення тут щільності населення, а це, в свою чергу, — до скорочення ресурсів їжі. З початком потепління частина палеолітичних громад повертається до колишніх регіонів свого існування. Але демографічна стабілізація була, мабуть, недовгою, якщо взагалі була. В інтервалі 16—14 тис. років тому з півдня в степи проникають нові групи переселенців. Знову виникає складна господарська і етноісторична ситуація. Судячи з великої кількості дрібних короткочасних поселень, спосіб життя мешканців степів стає більш рухливим. За цих умов складання стабільних етнічних спільностей вкрай утруднюється. Там, де простежується якась подібність матеріальної культури, вона носить аморфний, невиразний характер.
Так, у Нижньому Подністров’ї на основі традицій нижньодністровської культурно-історичної спільності, що тоді розпалася на дві гілки — рашківську і кам’янсько-усатівську, за участю потужного зовнішнього компоненту на початку пізньольодовиків’я формується нова культурно-історична спільність, яка отримала в археології назву аккаржанська культура. На жаль, численні дрібні нестратифіковані, а тому погано датовані пам’ятки цього регіону не дають можливості простежувати динаміку як складання, так і розвитку етноісторичного процесу в пізньольодовиков’ї.
На іншій, східній, околиці причорноморських степів етноісторичний процес був пов’язаний із просуванням у степи населення з Кавказу. Спочатку на Нижньому Доні, а потім і в степах північно-західного Приазов’я складається нова культурно-історична спільність — кам’янобалківська культура. Поступово її вплив розширюється і сягає Надпоріжжя і Нижнього Подніпров’я. Сучасний стан джерел не дає змоги достовірно реконструювати етноісторію цього регіону у фіналі пізнього палеоліту. Безперечно, деякі елементи спорідненості, простежені між Амвросіївкою та Янісоллю, свідчать про подальший розвиток тут костьонківських традицій. Вірогідно, що мало місце продовження генетичної лінії муралівсько-золотовської спільності. Вирішення складних питань взаємодії цих трьох ліній розвитку — справа майбутнього.
Не менш суперечливо відбувався етноісторичний процес і в центрі причорноморських степів, куди прямували потоки населення як із заходу, так і з півдня та сходу. Слабка вивченість і брак єдності серед дослідників в оцінці культурно-хронологічного поділу пам’яток фінального палеоліту не дають можливості більш чи менш впевнено відновити етноісторію регіону.