Маха гола
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Маха гола». Краткое содержание книги:
Ще жодна світська дама, чиї портрети він малював, не хвилювала Реновалеса так, як ця. Коли вона приходила, він забував про спокій. Йому подобалися шалені й граційні вихватки графині, її майже дитяча безпосередність, і водночас він ненавидів її за той співчутливий тон, яким вона з ним розмовляла. Для неї він був вайлом, простачиськом, якого примхлива Природа наділила хистом живописця.
Реновалес теж платив графині зневагою, лаючи її подумки найпослідущими словами. Ох і штучка ця де Альберка! Недаремно стільки розповідають про неї всякого. Прибігає до студії завжди пізно, завжди засапана, ніби щойно була в обіймах якогось світського хлюста, з тих, що крутяться навколо неї роєм, кожен сподіваючись поживитися з її квітучої і щедрої зрілості.
Але досить було Кончі заговорити з ним лагідно й приязно, поскаржитись, як їй, мовляв, сумно на серці, звірити йому якусь таємницю, наче їх поєднувала давня дружба, і маестро відразу змінював свою думку. Ні, це жінка розумна і благородна, ідеальна душа, змушена жити в нікчемному аристократичному світі. Усе, що про неї нашіптують, — то плітки, брехня й обмова заздрісників, їй би стати подругою чоловіка високих помислів, такого, як він, — митця.
Реновалес знав дещо про її життя; він пишався, що графиня де Альберка не раз по-дружньому звіряла йому свої думки й почуття. Конча була єдина дочка вельможного сеньйора, поважного юрисконсульта і поміркованого консерватора, міністра в найреакційніших кабінетах правління Ісабелли ДругоїІсабела Друга (1843—1868)—королева Іспанії, дочка Фердінанда VII. За період правління Ісабели змінилось 25 урядів.. Навчалася вона в тій самій школі, що й Хосефіна, яка, хоч і старша на чотири роки, не раз згадувала свою веселу подругу. «Ох і штукарка була Кончіта Саласар. Чортеня, а не дівчина!» Від Хосефіни Реновалес уперше й почув про Кончу. Згодом, переселившись із Венеції до Мадрида, художник та його дружина дізналися, що Конча змінила прізвище і тепер зветься графиня де Альберка — вона вийшла заміж за сеньйора, який годився їй у батьки.
То був старий придворний, що дуже ревно ставився до обов’язків іспанського гранда та служби при королівському дворі. Він плекав заповітну мрію бути нагородженим усіма європейськими відзнаками, і щоразу, коли отримував якусь, замовляв свій портрет і позував у формі одного з традиційних військових орденів, обвішаний стрічками та хрестами. Дружина завжди сміялась, коли бачила, як він стоїть, низенький, лисий і врочистий, у високих ботфортах, із шаблею до землі, випнувши вкриті блискучими цяцьками груди і тримаючи в руці, біля своєї коротенької ноги, шолом, увінчаний білими перами.
Під час усамітненого і злиденного життя, яким жили Реновалес та його дружина, газети доносили до вбогої оселі художника відлуння тріумфів, «чарівної графині де Альберка». Не було жодного звіту про світський бал, у якому б у перших рядках не згадували її ім’я. Окрім усього, графиню де Альберка називали «високоосвіченою», розводилися про її літературний хист, про класичне виховання, яке вона завдячувала своєму «високовченому небіжчику батькові». А водночас із цими офіційними відомостями на шурхітливих крилах мадридських пересудів долітали до художника й інші чутки: нібито графиня де Альберка весело втішається, спокутуючи помилку, якої припустилася, вийшовши за старого діда.
Через цю славу присутність графині де Альберка в королівському палаці вважалась небажаною, хоча чоловік її не пропускав жодного придворного балу або прийому, бо ж далеко не щодня йому траплялася нагода з’явитись на люди, начепивши всі свої почесні брязкальця. Але дружина завжди залишалася вдома, проклинаючи ті церемонії. Реновалес не раз чув, як, розкішно вбрана, сяючи коштовними сережками та діамантовими підвісками, вона запевняла, ніби сміється зі світського товариства, в якому їй доводиться обертатись. У неї, мовляв, в свої таємниці... вона анархістка! Слухаючи такі зізнання, він сміявся, як сміялися й усі інші чоловіки з цих, за їхнім виразом, «химер» графині де Альберка.
Коли Реновалес досяг тріумфу і як славетний маестро знову з’явився в тих салонах, де вже бував замолоду, він одразу попав у сферу тяжіння графині, яка грала роль «інтелектуальної» дами і мала звичай оточувати себе знаменитими чоловіками. Хосефіна не захотіла товаришити чоловікові у цьому його поверненні до вищого світу. Почувала себе хворою, і її стомлювало щодня бачити тих самих людей, бувати в тих самих місцях. їй несила було навіть поїхати в якусь подорож, хоча лікарі давно це їй радили.